У холі було повно людей, здебільшого європейці, ділові люди або туристи. Раптом у цьому гаморі капітан «Сперанци» почув голос, ввічливий голос усіх готельних портьє:
— Bon voyage, monsieur Vaillant![11]
Антон Лупан спантеличено підвів голову. Невже він писнув і вві сні йому причулося? Наступної миті скочив на ноги мов опечений. Валіза! Це ж П'єрова! Так, вона потерлася, але він її впізнав!
Валізи вже не було перед дверима, її хтось забрав і вийшов. Антон навіть не побачив того чоловіка, та хіба то може бути хтось інший, а не П'єр, якого він вважав загиблим? Сумніви, викликані розпливчастими свідченнями старого Іфріма, підтвердились аж тепер!
Антон метнувся до дверей, розкидаючи людей, ніби втративши глузд, вигукуючи на ходу:
— П'єр!.. П'єр!.. П'єр!..
Він вискочив за двері, опинився в юрбі перехожих, які заполонили всю вулицю, глянув в один бік, у другий, котів був бігти вгору, але передумав і подався вниз, та аби гнув, що марно шукати тут, і повернувся, задиханий, у готель.
— Хто той пан, який щойно пішов? — спитав він у портьє.
Той здивовано глипнув на нього, потім байдуже відповів:
— Пан П'єр Ваян.
Антонові кров бухнула в обличчя, він обхопив голову руками.
— Скажіть, будь ласка, — обізвався він, трохи заспокоївшись, — ви давно знаєте П'єра Ваяна?
— З того часу, як відкрився наш готель, тобто три роки. Він постійно приходить до нас.
— Ви впевнені, що це саме П'єр Ваян?
Портьє усміхнувся, впевнено розкрив книгу реєстрацій.
— Ось, пане, паспортні дані, а поліція, як ви знаєте, зобов'язує нас ретельно перевіряти документи іноземців. Подивіться самі: П'єр Ваян, інженер, французький підданий, народився в Сен-Мало 8 серпня 1842 року…
Антон глибоко зітхнув. Тепер нема жодного сумніву. П'єр живий… Але як його знайти?
— Ви не знаєте, куди він пішов?.. Не дивуйтеся, що я так розпитую, — це мій друг, а я кілька років вважав, що він загинув.
— Не знаю, — відповів портьє. — У всякому разі, думаю, що він не виїжджає з Туреччини, бо в нього, здається, багато роботи в Анатолії. Сюди він приходить кілька разів на рік, очевидно, по справах у міністерство.
— Як же мені його знайти? Ви не знаєте, у нього є друзі, знайомі, може, хтось провідував його тут?
Портьє похитав головою:
— Ні, пане, він весь час сам, його ніхто ніколи не провідував.
Антон подякував і сів у крісло. Передовсім слід заспокоїтись і впорядкувати думки, виробити план…
Отже, і мови не може бути, щоб вирушати сьогодні.
У порту він скаже про це людям. Складніше з Акопом, бо той поспішає.
По дорозі ним володіло тепле почуття, непокоїла тільки одна думка: якби він підвів погляд на мить раніше, то зараз був би разом з П'єром. Ото було б щастя, аби він привів його на палубу «Сперанци»!.. І його знову охопив неспокій… Що сталося з П'єром після нападу піратів, як він врятувався, де був стільки часу, чому не подавав про себе звістки?
Раптом йому сяйнуло в голові. Куди йде подорожній її готелю, якщо не на вокзал чи в порт? Треба поспішати, і, хто знає, може, вдасться зустріти його.
Антон кинувся бігти і за кілька хвилин уже був на палубі, ледве переводячи дух.
— Хлопці, — звернувся він до всіх. — Думаю, ми не зможемо вийти сьогодні вночі. Якщо вірменин не погодиться відкласти поїздку, скажіть йому, що я повернусь за годину й віддам йому гроші.
— Нічого він не одержить, — відповів Герасім. — Наш вітрильник не пароплав, щоб відходити за розкладом.
— Гаразд, скажеш йому про це сам. А зараз — ноги п руки і подивись на пристані, який корабель відходить І чи нема серед пасажирів француза П'єра Ваяна…
— П'єра Ваяна, пане? — ошелешено перепитав стерновий.
— Так. Здається, він не загинув, а живий і здоровий… Якщо знайдеш, приведи його сюди, але не марнуй часу. Решта всі чекайте тут, поки я повернусь! — Але, ступивши крок, зупинився: — Ієреміє, іди й ти!
Вони бігцем подолали міст через Золотий Ріг, поминули нову митницю і невдовзі були на пероні вокзалу і Каїк-хане. Поїзд вирушав через півгодини, але паса-жири-мусульмани, які приходили на станцію за десять Годин раніше, давно вже сиділи по вагонах. П'єра не було ніде. Антон стояв на пероні, поки й поїзд пішов, але все марно. Через годину відходив ще один поїзд з вокзалу Гайдар-паша, на березі Анатолії.
Антон з Ієремією найняли довгий і вузький каїк з трьома веслярами і попросили їх гребти щосили. Чотири кілометри до приморського вокзалу шлюпка подолала менше ніж за півгодини. Вони прибули саме вчасно, щоб обстежити від кінця в кінець поїзд, напхом напханий правовірними. П'єра Ваяна не було й тут. Залишалася тільки пристань. Тож якщо подорожній вибув з міста не через вокзал і не через порт, то він міг полетіти тільки на крилах.