— Бісів купець! — сказав Герасім, коли вони вже повертали до контори. — Розорений-розорений, а з нас може останню сорочку зняти.
Капітан порту був похмурий чоловік з вигнутим, мов ятаган, носом.
— Ви прислали нам оце? — спитав Герасім, підходячи до столу.
Капітан почепив на ніс окуляри, які на ньому мали вигляд двох бесаг на спині слона.
— Так, я. Ви принесли гроші?
— Ви, мабуть, жартуєте, ефенді! Тисяча лір за те, що ми нібито викинули сміття? Чим ми могли вас розгнівити?
— А, не знаєте, хоч і моряки!.. Сміття осідає на дно сьогодні, завтра, потім кораблі не зможуть пристати до берега.
Герасім подумав якусь хвильку, пильно дивлячись на капітанів ніс, ніби саме звідти міг прийти порятунок. І тут побачив склянку, яку капітан підніс до рота.
— Ефенді капітане, — почав стерновий, уздрівши порятунок не на носі, а в склянці. — Здається, ваші розрахунки неправильні. Я вважаю, якщо підніметься дно, то підніметься й вода.
— Це неправда!
— Ні, правда, і я вам докажу. Ось дивіться, я беру склянку, наливаю в неї воду, отак-о… А тепер, будьте ласкаві, візьміть окуляри… Що відбувається, коли моряк кидає совок сміття біля берега? — Герасім обернувся до Антона й пошепки попросив кілька ікосарів. — Ну, дно піднялося чи ні? — спитав він, опустивши монету У воду.
Каштан начепив окуляри, перехилився через стіл і придивився до гранчастого скла.
— Не бачу, не піднялося! — відповів він, хитаючи головою.
Стерновий опустив ще одну монету, вона м'яко лягли на першу.
— А зараз, ефенді капітане?
— Тепер піднялося, але дуже мало.
— Справді? Ну дивіться ще, але якщо й зараз буде мало, я піду до каді…[12]
— Добре, добре! — згодився похмурий капітан, забираючи склянку. — Воно могло б піднятися й вище, але досить, не будемо більше говорити про це… А на каді ти даремно сподіваєшся — у нього більмо на оці, 1 він на все дивиться по-дурному…
— За це сміття, ефенді капітане, видайте морську книжку для одного чоловіка з нашого екіпажу.
— Документи є?
— Після всього ви ще хочете й документи?
Коли вони прийшли, повернувся й Ієремія з вокзалу І стояв на палубі, спершись на мушкет. Невдовзі повернувся й Хараламб, але новин і в нього було не більше, ніж у його двоюрідного брата.
Антон вирішив не затримуватись довше в цьому негостинному порту. З суходолу дихав легенький вітерець, але на пагорбі, по той бік Ієні Махаллі, було видно, як хитаються гілки на деревах, а у відкритому морі, скільки сягало око, грали хвилі, здіймаючи білі баранці. Отже, вітер зовсім не тихенький.
— Приготуватись до відходу! За півгодини піднімаймо якір!
Акоп полегшено зітхнув.
— А Ісмаїл? — спитав Герасім, глянувши на берег.
— Якщо не прийде, підемо без нього. Я сказав йому бути перед обідом. Дуже прикро, але, здається, йому ні крутили голову. В Галліполі чи в Піреї знайдемо іншого кока…
Антон вирішив ще раз зайти в готель «Пера-Палац».
— Я залишу тут кілька рядків для пана П'єра Ваяна, — звернувся він до портьє. — Скажіть йому, що за два тижні я повернусь сюди. Хай почекає або хоч скаже, де його шукати.
Повернувшись у порт, він ще здалеку побачив, що екіпаж, замість готувати вітрила, товпиться біля носового люка. Тільки Акоп метається по палубі, бо не може дочекатися відплиття.
— Гей, що там таке? — гукнув капітан з берега. Люди присоромлено розступилися, і Антон побачив
Ісмаїла — одягнений по-східному, той сидів на люкові, мов султан, і задоволено посмоктував люльку, оточений дружинами в чадрах. Хараламб усе крутився біля Лалель, намагаючись побачити обличчя, а туркеня жартівливо сміялася своїм тремким сміхом.
— Що, Ісмаїле, — спитав Антон, вибігаючи по трапу, — хочеш посадити на наші голови весь свій гарем?
— Вони прийшли тільки провести його, пане! — підскочив Хараламб, беручи турка під захист.
Лалель щось солодко проворкувала під вуаллю. Решта обернули голови до неї, і з-під усіх чадр ніби щось блиснуло.
— Валіде робити сараїлі, — радо сказав Ісмаїл, показуючи на цілий ряд горщиків біля люка.
Четверта дружина, якої досі ніхто не бачив і не чув, засміялася так басовито, ніби чоловік. Та й її саму, наскільки дозволяла роздивитися голуба мантилья, радше можна було б сприйняти за носія.
— Цю ми поставимо піднімати якір, — сказав Ієремія, остерігаючись близько підійти до неї.
— Ісмаїле, прощайся, ми не можемо гаяти час, — сказав Антон, ідучи до каюти.
Коли туркені підводились, Хараламб — будь що буде! — підійшов до Лалель і підняв її чадру. Гяури встигли побачити ніжне рожеве личко з червоними. губками, о білими зубками, з глибокими й голубими, мов небеса, оченятками, які злякано закліпали під довгими й важкими, ніби фіранки у спальні султана, віями. Інші три закричали, накинувшись на проклятого гяура: