Вони поговорили з хворим на рак, який намагався поцілувати латексні руки сестри Едґар. Там вона швидко позадкувала до дверей.
Вони побачилися з п’ятьма дітлахами, за якими доглядав десятирічний, і всі вони скупчилися на ліжку, а ще двійко немовлят були поруч у колисці.
Вони вервечкою йшли коридорами, одна черниця попереду, а друга останньою в процесії; й Едґар думала про всіх немовлят у лімбі, нехрещених, про дітлахів на порозі пекла; про тих, що так і не стали дітьми через аборти; про космічну хмару перемелених зародків, що пливе в кільцях Сатурну, про дітей, народжених без імунної системи; про дітей у пузирях[123], які живуть завдяки комп’ютерам; про малюків, народжених наркоманами, — вона бачила їх повсякчас, новонароджених вагою до одного кілограму із наркотичною залежністю, які скидаються на істот із фольклору.
Вони передавали їжу, й Едґар здебільшого мовчала. Говорила Ґрейсі. Ґрейсі давала поради. Едґар просто була присутньою, ніби аура, одягнена в сувору чорно-білу форму.
Вони йшли коридорами, три хлопці і дві дівчини, утворюючи разом з черницями одне тіло, єдину фігуру, що розгойдувалася врізнобіч багатьма рухливими кінцівками, і вони завершили роздавати їжу в підвалі багатоквартирки всередині Стіни, де мешканці орендували фанерні кабінки, гірші за одиночні камери.
Вони побачилися з повією, чиї силіконові груди колись почали протікати, на них утворилася грижа, й одного дня вони вибухнули, хльоснувши полімер в обличчя чоловіка, який був зверху, тож вона втратила роботу і мешкала в кімнатці завбільшки з дитячий манеж.
Вони побачилися з чоловіком, який вирізав собі очне яблуко, бо на ньому був сатанинський символ — п’ятикутна зірка, із ним говорила Едґар, колись він витягнув очне яблуко з орбіти й ножем відрізав сухожилля, яким воно з’єднувалося, вона говорила з ним англійською і розуміла його, хоча він розмовляв мовою, діалектом, якого ніхто з них ніколи не чув, — урешті-решт він спустив око в громадському туалеті неподалік від своєї комірчини.
Ґрейсі висадила команду біля їхнього будинку саме тоді, коли поруч зупинився автобус. Що воно таке, очам не вірю! Туристичний автобус у карнавальних кольорах з написом «Сюрреалізм Південного Бронксу» у щілині над лобовим склом. Ґрейсі почала пришвидшено дихати. Близько тридцяти європейців з фотоапаратами на шиях нерішуче вийшли на тротуар перед крамницями із забитими вікнами й закритими фабриками та зацікавлено роздивлялися занедбану багатоквартирку на іншому боці вулиці, що перебувала на другому плані.
Ґрейсі просто оскаженіла і, вистромивши голову з фургона, закричала:
— Тут вам не сюрреалізм. Тут реалізм, тут реалізм. То ваш автобус сюрреалізм. Самі ви сюрреалізм.
Повз них на розхитаному велосипеді проїхав чернець. Туристи спостерігали за ним, доки він їхав вулицею. Вони прислухалися, що їм гукала Ґрейсі. Вони побачили чоловіка, який продавав вертульки на батарейках, яскраві вітряки, закріплені на паличках, — літній темношкірий чолов’яга в жовтій шапочці. Вони роздивлялися хащі айлантуса, розкидану купу мертвих машин, а потім їхню увагу привернула шестиповерхова плита з намальованими янголами, де над херувимами тріпотіли транспаранти.
Ґрейсі вигукувала далі:
— Брюссель — сюрреалізм. Мілан — сюрреалізм. А оце реалізм. Бронкс реальний.
Один турист купив вертульку і повернувся до автобуса. Ґрейс, бурмочучи, рвонула з місця. У Європі черниці носять чепчики, як консольні пляжні хатинки. Оце сюрреалізм, сказала вона. Неподалік від Стіни утворився затор. Черниці мали чекати. Вони дивилися, як діти з кокосовим морозивом ішли зі школи. На тротуарі стояли два столики: на одному — безкоштовні презервативи, на іншому — безкоштовні шприци.
— Припустімо, він гей. Але ж не обов’язково, що в нього СНІД.
Сестра Едґар промовчала.
— Гаразд, СНІД на районі — справжнє лихо. Але ж Ісмаель розумний, відповідальний і обережний.
Сестра Едґар дивилась у вікно.
Навколо ставало дедалі галасливіше, нетерпляче бібікання, поліцейські сирени та ящірне ревіння клаксонів пожежної машини.
— Сестро, іноді я питаю себе, навіщо вам усе це, — сказала Ґрейсі. — Ви заслуговуєте на мир і тишу. Ви могли б жити в провінції й займатися розробкою проектів для ордену. А я б хотіла сидіти в трояндовому саду з детективним романом і старим Перчиком, що звернувся клубочком біля ніг. — Перчиком звали кота в Єпархії на півночі штату. — Можна влаштувати пікнік біля ставка.