Вона намацала сумочку, яка лежала на стільці поруч із ліжком. Телефон замовк. Браян встав з ліжка і повністю роздягнувся.
— Ти їй довіряєш, вона мовчатиме?
— Вона і про все інше теж мовчить.
— Це не все інше.
Меріан знайшла цигарки, підкурила одну, і він передав їй попільничку.
— Я думав, ти кинула.
— Я зменшила до п’яти на день.
— Я думав, ти носиш пластир.
— Не ношу, — відповіла вона.
Він випростався біля неї на своїй частині ліжка. Телефонний дзвінок передчасно призвів їх до лінивого стану легких пестощів, неквапливого плину розмови та струмочків диму.
Він сказав:
— Оця твоя робота… Вона справжня чи афера?
— Я працюю з інженерами-будівельниками та проектувальниками міст. Я повсякчас маю сутички з громадськими спілками. Але я даю собі раду, доволі добре.
— Я якось обідав у механічній імлі. В одному торговельному центрі.
— Ми не займаємося торговельними центрами. Ми працюємо з парковими дорогами.
— І як саме?
— Робимо їх приємними, стерпними. Розповідаємо маленькі історії. Скульптури на розділових смугах. Стовпчики у формі тварин.
— Як звуть твою секретарку? — запитав він.
Вона збила попіл на його лобкове волосся.
— Нескінчений робочий день, уперта відданість. Застрягши в тій, як його, японській, — сказав він. — Смерть від перепрацювання[124].
— Розчинитись у компанії й померти. Та я роблю це не для того, щоб розчинитися. Я роблю це, щоб мене бачили й чули. І я не зовсім розумію твоє питання: справжня вона чи афера.
Він вибрав попіл з промежини та здув його з пучок.
— Більшість робіт — то афери, — сказав він.
Вони пізно розпочали, тож так і не виробили надійний темп. Лише три-чотири квартири за весь час, кожну з яких вони використовували тільки раз чи двічі. Вона навчилася не помічати власне розчарування. Це якраз один з чинників тих, хто повернутий на ідеалі. Проте нехіть Браяна дійсно доводила до сказу. Вона мала опікуватися пошуком приміщення, заходами перестороги, розраховувати час, а потім ще сподіватися, що він прийде. Вони говорили про пристрасних коханців. Пристрасним був її чоловік. А її коханець був незграбним хлопцем з веснянкуватим чолом і кучерявим волоссям. Але то був виклик, який вона мала прийняти, щоб дістатися суттєвої частини себе, дістати можливість, яка інакше так і залишиться хиткою, обмеженою і невикористаною. Ці години належали їй, хай короткочасні та рідкісні. До того ж із ним було надзвичайно легко, і її почуття ставали дедалі ніжнішими. Їй подобалося дражнити й лякати його, але вона і думати не хотіла про те, щоб його кинути.
— Випускай дим у мій бік, — сказав він. — Хочу чути всі запахи. Тютюну, простирадл, жінок.
Із Браяном вона була собою, хай що це означало. Вона знала, що це значить. Бути менш загорнутою у форми когось іншого, у його незграбну уяву про життя.
— І не забудь нагадати, що в мене о третій зустріч, — додав він.
— Мене дещо непокоїть той факт, що ти, ну, розумієш, — нібито дражнячи словами, — досі не закохався в мене, Браяне.
— Ти мого віку, мого зросту. Я закохуюсь у маленьких жвавих жінок, яких помічаю на відстані.
— До того ж вони мають бути молоденькими.
— Вони мають бути молоденькими. Ти і я, ми — приятелі. І я відчуваю шалену провину і тому не можу в тебе закохатися. Дуже велику провину. Відчуваю себе лайном.
— Тоді навіщо ти це робиш?
— Бо ти дуже цього хочеш, — відповів він.
Вона зігнула цигарку в попільничці.
— І ти робиш це заради мене? Бо я так хочу? І ти охоче це робиш?
— Я також хочу. Але ти хочеш так, ніби це питання життя і смерті.
Їй не подобалося, коли він був серйозним. Так не за правилами. Він упав головою в неї та прошепотів:
— Це безглуздо і необачно, нам більше не треба цього робити. Бо якщо він дізнається…
— А якщо дізнається твоя дружина? Вона з тих, хто відріже тобі яйця.
— Нік мене просто вб’є.
— І йому не треба дізнаватися. Він уже знає.
124
Ідеться про кароші (каросі) — запозичений з японської мови термін на позначення явища професійної наглої смерті через перевтому на роботі чи стрес.