Він думав про іншу людину. Коли він сидів у будці, то мав отвір для спілкування. Але коли його повернули до каси, він мав спілкуватися через відкритий простір, де його міг чути будь-хто.
Він переховував пістолет у машині та подумав про це тепер майже крізь сон, подумав про іншого, який застрелив водія на одному з тих шосе, де він убив водія, але днем пізніше. Як то кажуть, імітація письма злочинця. Думати про таке було неприємно, але, як виявилося, останнім часом він дедалі частіше уїдливо про це міркував.
Він був ранньою пташкою. Він почув, як дощ барабанить по даху, одягнувся і, стоячи, з’їв мафін, тримаючи руку біля підборіддя, щоб не накришити. До роботи лишалося три з половиною години. Він чув, як дощ крапав із піддашків і влучав у форму для пирога, де він, коли не забував, лишав їжу вуличному коту.
Я знаю, хто я. Але хто він?
Він застібнув куртку. Потім натягнув на ліву руку рукавичку, білу жіночу рукавичку, і вийшов на порожню вулицю, де на нього чекала машина під небом барви листового металу[127].
Частина 3
Хмара Непізнаванного
Весна 1978-го
1
Я завжди був країною однієї людини. Є в моїй натурі певне відсторонення, помірковане відокремлення, як, гадаю, у мого старого, яке я вряди-годи намагався зменшити, або думав, що намагаюся, або просто казав «хай йому біс».
Я люблю порозповідати дружині. Я кажу дружині. Я говорю, щоб вона не ставила на мені хрест. Я говорю їй, що в італійській мові чи, може, у латині є таке слово, яке все пояснює. Потім я говорю їй це слово.
Вона питає:
— Що воно пояснює?
І відповідає:
— А нічого.
Слово, яке в цьому разі нічого не пояснює, — lontananza. Відсторонення чи, імовірніше, віддаленість, дистанція. Але коли я вживаю це слово, коли тлумачу його, жорстке і відшліфоване, воно — досконале відсторонення гангстера, бандита з картелю, кримінального авторитета. Якщо ти авторитет, то тобі не треба постійного життєвого впливу із зовнішніх джерел. Ти весь там. Ти авторитет. Ти авторитет ручної роботи. Ти надійна римська стіна.
Я думав про це, перебуваючи в Лос-Анджелесі. Лише половина мешканців кажуть Ел-Ей, а інші розвіяні по всьому світі, і саме тому, можливо, я думав про батька. А ще через брата Метта — то було Меттове нескінченне припущення, його пісня пісень, що наш старий Джиммі живе десь у Південній Каліфорнії, але, як і заведено, під прибраним ім’ям.
Я казав йому, що Джиммі помер під власним ім’ям. А прибрані імена якраз у нас.
Але цікавинка і суперечність у тому, що я стояв посеред огородженої території в нетрях серед бунгало, роздивляючись вістря великого і дивного архітектурного скупчення, відомого як Вежі Воттса[128], химородь чийогось невинного анархістського бачення, і що довше я роздивлявся, то більше думав про Джиммі. Вежі, пташині купальні, фонтани, декоровані стовпи, яскраві залишки, господарські кольори, зелені пляшки «Севен-Ап» і блакитні пляшечки проносного «Гідроксид магнію», різнобарвний кахель, вмурований у цемент, увесь комплекс споруд, воріт, панно, вибудований, побудований руками однієї людини, іммігрантом звідкілясь поблизу Неаполя, ще й, імовірно, неписьменного, який кинув дружину і сім’ю, чи, може, вони самі його кинули, я не певен, чоловік, у біографії якого повно білих плям, а дата народження сумнівна, доки він урешті-решт не поклав тридцять три роки свого життя на будівництво цієї споруди зі сталевої арматури, битого посуду, гальки, мушель, пляшок з-під газованки, металевої сітки, повністю змурованої руками, три тисячі мішків із піском і цементом, чоловіком, який збавляє всі ці роки з кіркою від скляних піщинок на долонях і руках і пилом від наждака в очах, коли звисає високо на вежах на поясі мийника вікон у розірваному комбінезоні й запилюженому капелюсі, із чорним від засмаги обличчям, із підсвіткою, прив’язаною до радіальних спиць, щоб можна було працювати вночі, на височині, може, метрів зо тридцять, і Карузо у грамофоні під ним.
Джиммі був любителем гострих відчуттів, хіромантом, який читав своє майбутнє з ліній власної плоті, але одного дня він, як вважає молодший брат, поглянув на долоню і нічого не побачив. І чи можна уявити його ексцентричним утікачем? У певному сенсі так, чоловіком, який не миється і не переодягається, такий собі безхатько, розмовляє сам із собою на вулиці, хоча, можливо, я уявив би його тим, хто зводить це у височінь, підвішеним там високо, ніби піднявшись над самим собою, щоб створити безладне мистецтво із цементу і сітки-дротянки, що не підпадає під жодну категорію.
127
Назва частини 2, крім алюзії на Техаського Шосейного Вбивцю, також пов’язана з Фортепіанним концертом соль-мажор для лівиці, написаним 1930 року французьким композитором Морісом Равелем для австрійського піаніста Пола Вітґенштайна (брата філософа Людвіга), який втратив руку на Першій світовій війні. Саме цей концерт, вочевидь, грає в помешканні Марвіна Ланді.
128
Вежі Воттса — один із символів Лос-Анджелеса, споруджений італійсько-американським митцем Сабато «Саймоном» Родіа (1879–1965): 17 пов’язаних між собою башт зі сталевих труб і арматури, прикрашених сміттям, зібраним зі всього міста