Суперечність. Майбутнє Джиммі закінчилося тієї ночі, коли він вийшов за цигарками. Навіщо мені навіть намагатися уявляти його в альтернативній реальності, як він виходить звідси, майже звідси, тікаючи до анджелеського світла і середземноморської погоди?
Я прогулювався серед ажурних веж, трьох великих і чотирьох менших, і помітив делфтський фаянс, який він приліпив під склепінням, лите скло і перламутр, які він утиснув у саманну поверхню. Попри всю непоказну природу матеріалів, позірну недбалість, попри переважання чистої інтуїції, чоловік, безумовно, був майстерним будівельником. Тут дуже доречна сама структурна цілісність, відчуття повторних тем і вправної техніки. І всюди його ініціали, СР, Сабато Родіа, якщо це насправді його дійсне ім’я, — СР вигравірувано на арках як гангстерське графіті на вулицях передмістя.
Я намагався зрозуміти силу тутешньої присутності Джиммі. Я бачив його: підтоптаний, щось бурмоче, але водночас неприневолений, він нічого і нікому не має відповідати, сидить десь у комірчині й відрізає шматки груші складаним ножем. Живий Джиммі. А потім я подумав про те, що трапилося, коли мені було вісім років, і спогади прояснили зв’язки. Я бачив, як батько стояв на іншому боці вулиці, спостерігаючи за двома молодиками-молокососами, які намагалися класти цеглу для пари ворітних стовпів перед чиїмсь невибагливим будинком. Спочатку він спостерігав, потім давав поради, розмахуючи руками, зважено говорячи ламаною англійською, щоб хлопці могли збагнути, а потім впевнено підійшов, віддав комусь куртку і поміняв напрямок мотузки, узяв кельму і почав класти цеглу в ряди, вирівнюючи розчин, він працював швидко, і я не здогадувався, що він може виконувати таку роботу, і не думаю, що про це знала мати. Я перейшов вулицю і відчув своєрідну гордість, оточений чоловіками середнього і похилого віку, «інспекторами свіжого повітря», як їх називали, бо ніколи не побачиш людей щасливіших за тих, які спостерігають за чоловіком у білій сорочці та краватці, що робить майстерну цегляну кладку.
Закінчивши з вежами, Сабато Родіа віддав землю з усіма витворами мистецтва на ній. Він полишив Воттс і поїхав звідти, як він казав, помирати. Його робота — то якась круговерть шуму вільного духу, джазовий собор, сила якого, як на мене, і глибоке порушення спокою полягало в тому, що мій батько-привид жив у цих стінах.
Офіціантка принесла охолоджену виделку для салату, доречного моєму здоровому способу життя. Велет Сімз їв чизбургер із трьома видами чедера, докладно описаними в меню. Через учорашні поштовхи на стіні утворилася щілина, і, коли Сімз сміявся, я бачив у його роті колиску для кішки[129] з ниток блискучого сиру.
Ми чули пронизливе свистіння літаків під час випробних польотів на базі Едвардз (Каліфорнія). Сімз сказав, що є такий літак, який рикошетить від космічних околиць і повертається як новонароджений.
Ми були в Могаві-Спрінґз, конференц-центрі на певній відстані від Лос-Анджелеса. Я нещодавно почав працювати в «Локалізації відходів», компанії, яку в індустрії називали «ЛукаВі», і почувався новачком, що намагається зорієнтуватися, перейняти мову і звичаї, а роль мого неофіційного консультанта виконував Сімеон Влетс, інженер полігону відходів, який працював тут уже чотири чи п’ять років. У Спрінґз були представники багатьох фірм, що займалися відходами, а ми ділили семінарський простір з меншою, але відданішою своїй справі групою: сорок одружених пар, які хотіли помінятися сексуальними партнерами й поговорити про свої почуття. Ми — менеджери відходів, вони — свінгери, і через них ми почувалися ніяково.
Сімз сказав:
— Судно хтозна-де, заходить з порту в порт, уже майже два роки.
— І що? Вантаж не приймають?
— Країна за країною.
— А вантаж дуже токсичний?
— Є такі чутки, — сказав він. — Звісно, то не моя справа. Чував у закутках нашого нью-йоркського офісу. Народна легенда про примарне судно. «Летючий ліберієць».
— Я думав, що небезпечні речовини зазвичай звалюють у МРК.
МРК, як я щойно з’ясував, це «менш розвинена країна» мовою банків та інших світових організацій.
— Маленькі республіки кольорових. Так, бізнес мерзенний і невпинно зростає. Країна одержує платню в чотирикратному розмірі її внутрішнього валового продукту за те, що приймає токсичний вантаж. А далі як? І знати не хочемо.
— Зрозуміло. Але чого не приймають саме цей вантаж? І чому ми не знаємо, що вони перевозять?
129
Колиска для кішки — дитяча гра, у якій нитку натягують між пальцями, утворюючи різні візерунки.