— Тож він швидко прикурює й одразу пальцем тягнеться до дружини.
Маґлі вже сидить у клубній роздягальні в самому спідньому і жлуктить пиво з пляшки, перебуваючи у звичному післяматчевому стані, а ще від нього смердить, і видається, ніби так проявляється його внутрішній безлад.
Ірвін з’являється на биті.
Расс описує, як Ньюкомб робить глибокий вдих і потягується, і простягає руки над головою. Він описує те, як Ньюкомб вдивляється, вичікуючи на знак.
— А Моторний Ґонсалес каже: «Сен-йор-ре, ви встромили мені в сраку палець».
Расс чує більшість із того, але волів би не чути. Він дозволяє й собі короткий жарт, дещо підвівшись зі стільця, запинаючи мікрофон полою піджака, аби ані слівце з тої сороміцької розмови не долинуло до публіки. Там же добропорядні люди.
Фастбол летить високо й кудись убік.
Невиразний гомін натовпу. Вони не знають, чи то справи поліпшуються, чи знову насамкінець тягнуть кота за хвіст, лише подовжуючи страждання. Розлягається пронизливий безладний галас, який нагадує Рассу неспокійне очікування на залізничній станції.
Ірвін щосили пнеться його дістати, і Расс чує, як натовп із глибин своєї душі озивається луною на ту безрадісну дугу, яку окреслює м’яч, — і цей протяжний голосний стогін «ох» м’яко опускається на землю. М’яч ловить гравець на першій базі.
Там же добропорядні люди. Рассу хочеться вірити, що вони й досі скупчились біля радіо у звичний для них спосіб — своєрідне братерство, давні узи, лінії та кревність.
На биті з’являється Локман, білявчик з Кароліни.
Расс згадує, як його родина зазвичай збиралася біля грамофона і слухала величну оперу, дрижачі «р» старої Європи. Думки блякнуть і повертаються. Вони не відволікають. Він готовий до будь-яких зрушень на полі.
Декілька морячків спускаються до огорожі біля третьої бази.
І як платівки мали запис тільки з одного боку і були такі крихкі, що ламалися, якщо поглянеш на них скоса. Так тоді жартували.
Він згорбився над мікрофоном. Поле, видається, перетворилося на іменники й дієслова. Йому лишається тільки говорити.
І він каже:
— Карл Ерскін і вогнемет Ральф Бранка розминаються в булпені.
Подача.
Локман відбиває назад у сітку[64].
Тепер розлягаються ритмічні аплодисменти, спочатку непевні, а потім вони дедалі щільніше охоплюють ряди. Так натовп долучається до гри. Три повторювані оплески мають силу якоїсь примітивної віри, відчайдушний вольовий заклик до чогось магічного і випадкового.
Ще раз готується Локман, розмахуючи жовтою битою.
І як мати, бувало, змушувала полоскати хворе горло теплою водою із сіллю, коли він скаржився, що воно в нього болить.
Локман низькою дугою відбиває другу подачу над третьою базою. Расс чує, як Гаррі Карей кричить у мікрофон по той бік ковдри. Вони вдвох кричать, а м’яч, розтинаючи повітря, несеться до лінії, приземляється перед нею і вивергає вгору шмат ґрунту, знову заганяючи Пафко в кут майданчика.
Чоловіки біжать, спринт від першої до третьої бази, а той, хто заробив очко, біжить задом наперед, бо хоче побачити, що відбувається на доріжках між базами. Увесь «Джаєнтс» на ногах перед даґаутом. Натовп на ногах, і всі витягують шиї, щоб було краще видно. Чоловіки біжать, а згори на них дедалі більшою лавиною суне гомін.
Подача була поза страйк-зоною, але він хибно махнув битою, і Гаррі зривається на крик.
Після удару сплеск ритмічних оплесків натовпу згасає. Вони переходять на рев і гомін, який стає дедалі ширшим і багатосяжним. Натовп уже не той, що раніше, він оновився.
Гаррі почав кричати, а потім Пафко зайшов у кут, і Расс почав кричати, і знову посипався папір.
Один аут, один ран, на два рани менше, друга і третя зайняті. Расс думає, що кожне слово може бути останнім. Почервоніле горло стисло так, що і голка не пролізе. Мюллер досі на землі біля третьої бази, травмувався, коли виконував слайд[65], або, навпаки, різко спинився, зачепившись шипами за «мішок», людині болить, спалах натягнутих сухожиль.
Знову сиплеться папір, зім’яті штрафні талони, розкришені цигарки й недопалки, офісні папери, командні картки у формі літачків, майже білі на вітру, і Пафко знову повертається на свою позицію і змінює ходу, щоб злегка штурхнути стаканчик з-під газованки, є своєрідним визнанням, натяком на те, що між гравцями й уболівальниками існує спільна гармонія і сила, те, як він підштовхує білий стаканчик, дрібний грайливий копняк, ані найменшого невдоволення — знак поваги до підступних витівок матчу, неспізнанних візерунків гри.
64
Тобто робить фол (англ.
65
Слайд (англ.