2. Чоловік, що живе серед людей з підвищеною чутливістю до хімікатів, вони носять білий бавовняний змінний одяг і розвішують пошту на шворках для білизни.
3. Жінка на ім’я Блісс (тобто «блаженство»), яка тоді була старша за нього, Марвіна, і можливо, із якою щось було б (у неї такі чарівні очі) в Індіанолі (Міссісіпі).
4. Шок від життя, не подібного до власного. Щасливий, здоровий, самотній, розгублений. На одну восьму індіанець. Грубе і непередбачуване життя, навіть попри те, що воно звичайне.
5. Хто знав одну С’юзан, яка розповідала про бейсбольний м’яч зі славетним минулим. Марвін забув, як називалось плем’я.
6. Шлунок знову каверзує.
7. Чоловік з підвищеною чутливістю до хімікатів, усе його тіло починає трусити, коли хтось за півтори милі від нього клацає фотоапаратом.
8. І Чакі Вейнрайт, що пішов у море, залишивши жінку з дитиною, християнська групка гіпі, босоніж і з намистом, і Марвін, який вистежує його від судна до судна.
9. І дитина в Юті з раком кісток, у якому матір звинувачує уряд.
10. Марвін часто губиться, вирушивши одного дня до Мельбурна (Флорида), ледь не опиняється в Антиподів[141].
11. Жінка зі щербатим зубом — дуже довга історія, краще не питайте.
12. Хімічна речовина в серцевині м’яча, яка щодня після сніданку змушувала чоловіка бігати на місці.
— Скажи, що ми робимо після вечері.
— Ти мене питаєш?
— Ти вже був у цьому місті. А я ні, — відповіла вона.
— Та що я зможу, коли таки підведуся з підлоги? Мої ноги зав’язались у такий вузол, що канібал їх так і виплюне.
— То пусте. Я хочу розважитися.
— Їй закортіло пошвендяти.
— Марве, а якщо вдати, що це наше місто?
Дивно, як йому вдавалося тримати в голові звіт про останнє просування предмета вперед, якщо одночасно він відстежував його у зворотний бік у далеке минуле. Іноді йому здавалося, що він бачить, як м’яч пролітає повз нього. Він хотів знайти Чакі та встановити останню ланку, першу ланку, зв’язок із самим «Поло Ґраундз», але якщо він його не знайде, то, ймовірно, однаково придбає м’яч, відомий м’яч, щойно визначить його місцезнаходження, і до самої смерті шукатиме Чакі.
— Я хочу, щоб ти показав мені його зворотний бік, — попросила Елеонор.
М’яч не приносив ані щастя, ані горя. Це був предмет, що подорожував у просторі. Але він надихав людей розповідати йому про різне, звіряти йому сімейні таємниці, глибоко інтимні історії, виливати душу, ридаючи на його плечі. Бо вони знали, що він їхній, як його там, медіум на шляху до полегшення. Їхні сповіді будуть піднесені, поглинуті чимось більшим, довгим вигнутим польотом самого м’яча і його, Марвіна, недоладним марш-кидком крізь десятиріччя.
Гаразд. Марвін не був опівнічником, але він знав одне місце, куди міг її відвести, а точніше — вулицю, отак, вона мала назву Плин і лежала в передмісті біля старого району гіпі, крамниці там з’являлись і зникали щодня, а на будівлях не було номерів, і та місцина задовольняла доступні небагатьом бажання, які змінювалися залежно від місячних фаз.
Він поступово, суглоб за суглобом, підвівся з килимка, і вони викликали таксі та вийшли з приміщення.
За двадцять хвилин вони вже йшли вулицею, розкривши парасольки, бо накрапав дощик, і навколо тинялося кілька жебраків, а жінка з ірокезом і білим макіяжем штурхонула в пряжку на паску Марвінового плаща листівку про судний день. МИР НЕМИНУЧИЙ — БУДЬ ГОТОВИЙ. Попри пізню годину чи завдяки їй, більшість крамниць ще працювали, і майже всі вони були нижче рівня вулиці, тож через огорожу було видно, чим там торгують: «Гумові вироби для зміни ролей» або «Мода під загрозою» — куртки зі шкір тварин, що перебувають під загрозою зникнення.
Вони завітали до крамниці, вхід до якої скидався на дірку в стіні, там було багато потрісканої штукатурки, брудні плінтуси й цілий склад рідкісних записів. Але йдеться не про старий джаз на сорокоп’ятках[142]. Тут можна було придбати пристрої для телефонного прослуховування або жучки в стіну, записи розмов відомих кримінальних авторитетів, які обговорюють дівчат або своїх адвокатів («у нього стояк і дипломат») — ідеться також про чоловіків із новин об одинадцятій у кашмірових пальтах, тканини на яких досить, щоб вдягнути команду Малої ліги з Тайваню. І ще підслухані розмови звичайних незнайомців, чоловіків і жінок, можливо, твого сусіда, які спричиняли навіть відразливішу залежність, і Марвін розумів, як таке придбання може призвести до багатогодинного отупілого слухання і заполонити життя людини, а тим паче та записана нудьга, що висмоктує всі соки, і він знав, як вони знаходять принаду для кожної залежності, через які втрачаєш лік часу.