Бранка робить останню подачу для розминки та показує рукавичкою, що робитиме керв. Не зважайте на тонкощі манер чи зовнішність, це вагоме тіло у спокої. Отам на гірці він, сильний і нічим не скутий, повільно розпрямляється і робить замах зі свого вінд-апа[67], людина, якій потрібен м’яч.
Ферільйо[68] дивиться з позиції райтфілдера. Профіль, витесаний з каменю.
Кудлатий чоловік, як і раніше, сновигає поміж рядів з дешевими місцями, стогнучи й хитаючи головою, — гукніть людей у білих халатах, нехай вони його звідси заберуть. Розмовляє сам до себе, метляючи головою, наче фанатик на розі вулиці, який віщує наближення поки ще далекого лиха. «Сядьуже», «затнися», — кажуть вони йому.
Френкі і далі тицяє сторінками в обличчя Ґлісона.
Він каже йому:
— Поїж, друже. Папір освіжить у роті.
Та ось на биті Томсон.
Високий і прудкий Шотландець. Повторює до себе, готуючись у своїй зоні. Пильнуй за м’ячем. Чекай на м’яч.
Расс стискає мікрофон. Тепла вода і сіль. Полощи, казала мати.
Томсон не певен, що йому нічого не затьмарює зір. Очі неначе дзижчать. Він щось передчуває, він човгається, зариваючись у землю, приймаючи стійку, гомін юрби заповнює небо, і йому здається, що він втратив зв’язок з оточенням. Сам-один у всьому цьому трам-тарарамі. Пильнуй за м’ячем. Пильнуй і чекай. Щиро кажучи, він трохи підхмелений, той Боббі. Ніби першої миті після пробудження, коли не знаєш, у чийому ти будинку.
Расс каже:
— Боббі Томсон на місці й робить замах.
У зоні, відведеній для гравця, який має відбивати наступним, стоїть Мейс, спершись на одне коліно, прихилившись до бити й стискаючи її в обіймах, і дивиться, як Бранка нарешті стає у вінд-ап, «тисни-тягни, клац-клац», думаючи: якщо Томсон зазнає невдачі, то тоді все на ньому, сезон залежатиме від нього, і ця рекламна пісенька не йде йому з голови, то радіообійми самого повітря, попурі повітря, і воно само вимкнеться, коли настане час.
Під трибунами є пункт швидкої допомоги, і стадіонному копу треба придумати, як доправити туди людину з серцевим нападом, щоб їх не затоптав шалений натовп. Бідоласі, зважаючи на обставини, загалом добре. Він сідає, чекаючи, поки санітар прикотить візок. Гаразд, може, йому аж не так добре. Вигляд у нього блідий, хворий, стурбований та передінфарктний. Але він ще може стиснути кулак і висолопити язик, та й коп, поки немає візка, мало що здатен зробити, тож можна й далі стояти в проході й дивитися закінчення гри. Томсон нахилився, підборіддя підібране, чекає.
Расс каже:
— Один аут, кінець дев’ятого.
Він каже:
— Бранка подає, страйк для Томсона, м’яч влучає у внутрішній кут[69].
Він додає побільше децибелів на слові «страйк». Робить паузу, щоб натовп встиг відреагувати. Не перекрикуй натовп. Нехай драматизм іде від них.
Ті великі сторінки рясно плинуть у повітрі з верхнього ярусу. Локман стоїть біля другої бази та намагається силою своєї думки змусити биту Томсона влучити по м’ячу. Щоб то була подача, яку б він сам хотів. На рівні поясу, вигин усередину — кращої не вигадаєш. Расс каже:
— У Томсона відсоток відбитих 292[70]. На його рахунку синґл[71] і дабл, і його довгий флай-бол призвів до першого рану «Джаєнтс».
Локман через увесь «ромб»[72] дивиться на «дім». Зароблений дабл досі в його грудях — пахкає, наче паротяг, який відходить від станції, пам’ять тіла, яке ще раз програє ту мить. Він вдивляється в дельтовидний отвір між колінками кетчера. Він бачить, як опускаються пальці, і грубувата рука змахує вгору і наліво. Вони подадуть йому високий і щільний фастбол, а наступний буде керв. Гарненька двочастинна схема. Звідси скидається на просту і чудову.
Расс каже:
— Бруклін попереду чотири-два.
Він говорить:
— Ранер за лінією на третій базі. Він не хоче ризикувати.
67
Вінд-ап (англ.
69
Відбивач бере страйк (англ.
70
За бейсбольною статистикою, яка прискіпливо й за багатьма параметрами ведеться на всіх гравців, у Томсона відсоток відбитих подач був 0.292 (тобто 29 %) станом на кінець сезона 1951 року.