— Чудово. Кіно.
Їй подобалося плавати, і вона майже щодня ходила до Ю[157], непомітними помахами долаючи кола, заспокійливу довжину басейну, монотонну і відновлювану, подібно до механічного зубріння в початковій школі — яке притупляє відчуття того, ким ти є.
— Через літо відчуваєш, що все місто твоє.
— Я б хотіла з’їздити на кілька днів у Саґапонак. Але Естер хоче, щоб я показала їй Бронкс, перед тим як мене туди запросити.
Якоїсь миті вона зрозуміла, що їхня з Майлзом гра в карти, у яку вони грають дорогою колодою худющих валетів і краль, фігурами певного зловісного мінімалізму — так ось вона поступово зрозуміла, що вже бачила, як грають у скопу: хлопці на приступку будівлі, де вона мешкала разом зі своїм тодішнім чоловіком Альбертом, то були його студенти, деякі з них хлопці містера Бронзіні, і вони грали, звісно, звичайною затертою колодою і називали цю гру «метла», тобто італійською scopa.
— А що там у Бронксі? — запитав він.
— Хлопець, якого вона шукає. Художник графіті.
— Графіті-райтер.
— Так, ну, вона там майже всюди, його писанина.
— Повідомиш мені, коли знайдеш, — сказав Майлз.
— Нащо тобі?
— Я оце міркую про фільм, де ми і вдень і вночі стежитимемо за хлопцем у мистецьких крамницях, у депо, у потягах.
— Кажеш так, наче такий фільм уже зробили, навіть якщо це й не так.
— Не так, — заперечив він.
— Що там із «Нормал, Іллінойс»?
— Ми просуваємося, силкуємося одержати грант. Але вона зараз хвора.
— Звісно, хвора. Вона ж цим і займається.
— Я маю на увазі по-справжньому хвора. Незалежно від сторонніх впливів, — пояснив він.
Але кола в басейні заспокоювали краще, коли вона займалася проєктом. Вона не так любила плавати, коли не працювала. Кола ставали невід’ємними від важкої роботи, інтервалом, який доповнює октаву.
У пораді Естер і тому, що Клара пристала на неї, мав бути елемент взаємної поблажливості. Бо звичайна Естер — то владна панянка, а Клара — дещо спонтанна козир-дівка. Але насправді їй треба було почути думку Естер. Вона сказала кілька недоречностей, але їй треба знати когось звідти, хто приготує місце, узгодить для неї час, прохопиться про неї та її відзнаки з будь-якого незазначеного джерела.
Це не завжди спрацьовувало. У всіх схвальних відгуках Кларі вчувалась слабкість, невпевненість і невдала режисура, а коли її критикували в пресі або вона чула плітки й недоновини в близькому колі, то мала переборювати відчуття, що то, може, правда, а її робота неглибока, безхребетна і не варта уваги.
— Це все Дарвінове людина-людині-вовк, — полюбляла казати Естер за кожної слушної нагоди, насолоджуючись тим, що вона знала, як це лякає таких, як Клара.
Їй подобалися штабелі дощок у кутку. Бура деревина з прожилками, схожа на вимочене темно-брунатне дерево, як у клепаних башточках на дахах, баках із водою, переважно відкритих усім стихіям, але де-не-де обгороджених охайними капличками зі стрілчастими арками й чудовим орлиним оздобленням.
Люди вже не казали «Ух-ти». Натомість тепер кажуть «Не може бути», і вона питала себе, чи можна тут чомусь навчитись.
Пізно ввечері по місцевому кабельному телебаченню вона дивилась інтерв’ю своєї нової подруги Ейсі Ґрін, молодої і талановитої. Вигляд вона мала чудовий — у тебе просто прекрасний вигляд, подумала Клара. Зі скромною зачіскою афро й у подертому смокінгу з червоною краваткою-метеликом.
Зателефонував Майлз, і вони зустрілись у старому лофті в центрі міста, де колись виробляли і зберігали вітрила. Знімальна група, до якої він належав, улаштовувала перегляд рідкісних фільмів, переважно тих, які через різні причини не потрапляли в кінотеатри, такі перегляди були несталі — тільки тоді, коли Майлзу щастило домовитися про місце.
Тут нині зібралося п’ятдесят-шістдесят людей, щоб побачити фільм Роберта Френка «Блюз вафліста» про американське турне «Роллінґ Стоунз»[158].
Клара сиділа в темряві та їла йогурт. Вона усвідомила, що вже деякий час їй усюди ввижався рот Міка Джаґґера. Можливо, він був корпоративним логотипом Західного світу, ласий і губатий рот, який переслідує тебе на вулиці, — їй сподобалися його танці та диявольська хода, але рот — то окремий об’єкт, неначе доданий пізніше для ефекту.
Вона сказала про це Ейсі, яка сиділа поруч:
— Мені здається, що все з’їдене людьми за останні десять років увійшло в цей рот.
157
Скорочено від Юнацька християнська асоціація (англ.
158
Документальний фільм про американське турне гурту на підтримку альбому