Томсон саме думає, що все відбувається надто швидко. Думає: руки швидкі, пильнуй за м’ячем, не змарнуй шанс.
Расс каже:
— Локман не відходить надто далеко від другої, але він мчатиме як вітер, якщо Томсон влучить.
Дж. Едґар Гувер у ложі зриває з плеча журнальну сторінку, що туди прилетіла, і так там і лишилася. Він роздратований, що цей предмет торкнувся його тіла. Але потім дивиться на сторінку. Кольорова репродукція картини, заюрмленої середньовічними фігурами, які помирають чи вже померли, — фантастичний пейзаж, марево суцільного безладдя і руїни. Едґар ніколи таких картин не бачив. На всю сторінку і, напевно, одразу привертає до себе увагу. На бурій землі маршують армії скелетів. Люди — проштрикнуті піками, повішені на шибеницях, розіпнуті на шпичастих колесах, що закріплені на верхів’ях голих дерев, тіла, розверсті для гайвороння. Легіони мерців шикуються за щитами, зробленими з домовинних вік. Сама смерть — верхи на сухоребрій шкапі, спраглій крові, її коса напоготові, поки вона тисне переслідувані юрмища до входу в пекельну пастку, навдивовижу сучасну споруду, схожу на тунель метро чи офісний коридор. На задньому плані картини — попелясті небеса і кораблі у вогні. Едґару зрозуміло, що це сторінка з «Лайфа», і він намагається розізлитися, питаючи себе, чого журнал з назвою «Лайф» захотів відтворити таку надзвичайно моторошну й огидну за змістом картину. Але не може відвести від сторінки очей.
Расс Годжес каже:
— Бранка подає.
Ґлісон чи то зітхає, чи то стогне. Тихий шелест, як шурхіт прибою десь у тропіках під пальмами. Едґар пригадує про вранішню гульню, коли у Джекі стався незначний напад задухи. Він розуміє, що цього разу йдеться про щось суттєвіше. Тому йде у прохід і піднімається на дві сходинки, відмежовуючись від неминучого виверження тваринних, рослинних і мінеральних речовин.
Подача незручна, висока і влучна, але Томсон змахує і підрубує м’яч, і всі, всі дивляться. Крім Ґлісона, який сидить, зігнувшись навпіл, зціпивши руки на карку, а з його губ звисає кремова нитка слини.
Расс каже:
— Це довгий драйв[73].
Каже сповненим очікування голосом, який ладен щомиті вибухнути.
Він говорить:
— Буде.
Навколо нього все завмерло. Пафко мчить до кута лівого поля. Він каже:
— Здається.
Пафко біля стіни. Потім він дивиться вгору. Люди думають: де ж м’яч? Невеличка затримка, час спиняється на щонайменшу мить. А Коттер стоїть у секторі 35, дивлячись, як м’яч летить просто на нього. Він відчуває, що його тіло тане, перетворюючись на дим. Він губить м’яч із виду, коли той набирає висоту над піддашком, і Коттер думає, що він впаде у верхній ярус. Але до того він ще встигає всміхнутися, закричати чи хлопнути сусіда по плечу. До того, як мить його поглинає, м’яч з’являється знову, видно, як обертаються шви, отак близько він влучає в підпору і під кутом від неї відскакує — і миготять скинуті догори руки.
Расс відчуває довколишній натовп і як тремтять трибуни, а потім він кричить у мікрофон, здіймається хвиля барв і руху, вибух завширшки зі стадіон, руки, обличчя і сорочки, усюди — мерехтливе море людей, і він несамовито кричить, і в його голосі лунає давно загублена сила — вона може здійняти його маківку в повітря, як мультяшну ракету.
Він каже:
— «Джаєнтс» виграють вимпел[74].
Лайнер[75] із підрізкою. Він рубанув подачу, і підкручений м’яч пірнув у нижній ярус, а біля відмітки 315 стоїть Пафко, дивлячись просто в небо, притиснувши правицю до стіни, а на нього рине паперова повінь.
Він каже:
— «Джаєнтс» виграють вимпел.
Так, понад міру потужний голос із легенькою ноткою істерії у верхньому регістрі. Але переважно це радісне первісне бахкання і бухкання. Він бачить, як Томсон вистрибує біля першої бази. Бейсболка тренера першої бази — тренер першої підкинув бейсболку вгору. Подача йшла на рівні підборіддя, і він рубанув її добрячим ударом. М’яч високо здійнявся, а потім упав, оминувши фасад верхнього ярусу, і занурився між нижні ряди — затягнуло, проковтнуло, — а гравці «Доджерз» тільки стоять і дивляться, уже відрізані від події, просто пасучи відсутнім поглядом тіні між трибунами.
Він каже:
— «Джаєнтс» виграють вимпел.
Радіорубка радісно вигукує. Вони відповідають тим, хто гримає по даху, б’ючи по стінах і стелі радіорубки. Люди видираються на дахи даґаутів, і натовп трясе у власному гомоні. На гірці, згорбившись, стоїть пригнічений Бранка. Він кидав високий низобіжний фастбол і гадав, що бетер прийме його за бол[76]. Расс волає щосили, наскільки це йому дає горлянка, що нині — суцільна рана, звільняючись від усіх хвороб і їхніх патологій, усіх тих мук, зазнаних під час дорослішання, і кожного нелагідного спогаду.
74
Головна бейсбольна ліга США (англ.
75
Лайнер (англ.