Тепер вона знала, про що йдеться, коли люди говорять про досвід, те, як вони використовували це слово, і форму, якої воно набувало, то не секс, а знання, і знання не її, а подруги — як же воно викручувало її зсередини та змушувало почуватися по-дитячому дурнувато.
Вона чула, як Рошель пробурмотіла щось на кшталт «Час витягнути з гаманця презик, Бобе», чи, може, вона сказала «Робе», однак замість блідого і гнучкого засобу той витягнув свою живинку, тверду, напружену й ультрафіолетову, гоп і нате, раптом розстебнув і вивалив його на світ, за конфігурацією дуже схожий на те, яким його уявляла Клара, але такий гарячий і справжній, живий сам по собі, вільний від господаря, носія, володаря, і Рошель занервувалася, бо в хлопця не було презика, а Клара занервувалася, бо японці могли вдертися до Китаю.
Майлз зняв колоду і слухав.
І найвирішальнішої миті Рошель Абрамович визирнула з-за плеча хлопця і дуже серйозно запитала Клару:
— Як думаєш, що означає літера «Ф»?
Клара перепитала:
— Яка «Ф»?
І Рошель сказала:
— «Ф» у Фред Ф. Френч.
Добре ж вона вигадала — отаке сказати, можливо, найкраще з коли-небудь сказаного, тоді або тепер, за тих обставин, і вони знову стали подругами. Вони мовби розчинились у сміху, практично розсіялися на складові частинки, атоми й молекули, двійко дівчат у гангстерському «паккарді», що рвонув уперед у часі, і Клара стояла на даху, сьорбаючи тепле вино і слухаючи, як люди кажуть: «Нам потрібен театр», і знала, що розповість цю історію Майлзу, і ще знала, що в неї вже ніколи не буде такої подруги, як Рошель, або матері, як її мати, коли вже так, і вона поглянула через уступи й парапети на старий хмарочос із масивною серединою і засмаглим облицюванням за десять кварталів на північ і подумала, як чудово, яке ж це несподіване диво — плинути у спогадах на рівні полив’яної мозаїки високо на вежі посеред міста до старого шпичастого сонця, яке ощасливлює.
2
Поети тубільних народів басейну[166] мали багато історій про вітер.
Метт Шей сидів у своєму закутку в бетонній споруді завбільшки з баскетбольний майданчик десь під гіпсовими пагорбами південного Нью-Мексико.
Ця операція називалася «Мішок».
Колеги Метта не були певні, що його робота не пов’язана зі зброєю. Їх задіяли в дослідженнях, але не повідомили, як достоту використають одержані ними дані, їхні відтворення та виявлені чи передбачені результати. Це одна з тем, що лежить в основі системних справ, де праця поєднана на всіх рівнях і географічних координатах, що перебувають далеко від марудних розрахунків за письмовим столом і дослідницьких проектів у лабораторії.
Метт раніше робив аналіз наслідків, обчислюючи зловісну математику ядерної аварії або обмеженого обміну ядерними ударами. Він опрацьовував дані справжніх випадків. Зокрема того, що 1957 року впало з неба в Альбукерке, термоядерна бомба страшелезної ваги, яку помилково скинули з Б-36 — «ніхто не досконалий, так?» — і та впала в межах міста[167]. Звичайна вибухівка здетонувала, але ядерний заряд — ні. Випадок залишався цілком таємним і понині, сімнадцять років по тому, коли Метті читав у себе в офісній кабінці туристичний буклет.
166
Ідеться про басейн річки Тулароси, широку долину (гіпсове поле), на півдні якої, зокрема, розташовується ракетний полігон Вайт-Сендс.
167
27 травня 1957 року найгабаритніша (понад 7 м завдовжки й масою у 21 тонну) і найпотужніша (15 мегатонн) американська термоядерна бомба Mk. 17 незаплановано, відокремившись від кріплень і проломивши стулки бомбового відсіку, випала на висоті 520 м з бомбардувальника Конвер Б-36 «Миротворець», який заходив на посадку на авіабазі Кіртланд, на півдні зазначеного міста в штаті Нью-Мексико.