— Щоб полоскотати нерви.
— Щоб куснути. І відчути екзистенціальний опік.
Метті було шість, коли батько вийшов по цигарки.
За вісім днів, коли батько не повернувся, не зателефонував і не передав повідомлення товаришем, хлопець зібрав увесь дріб’язок, який зумів знайти, і пішов з дому.
Він ніколи не ходив сам далі ліній надземки Третьої авеню саме в тому напрямку, проте пішов саме туди. Потім перейшов на інший бік авеню, де потяги мчали крізь довгий коридор нижче рівня вулиці з околиць до самого вокзалу Ґранд-Сентрал. Де одного дня Нікі жбурлятиме каміння. Стоятиме, не ховаючись, біля поручнів і кидатиме каміння в потяги, що мчали просто під ним.
Потім він піднявся нескінченними сходами до вулиць поруч із Конкорсом[172]. Він піднімався цими сходами разом з матір’ю, коли ходив у кіно і за пломбіром із сиропом у кафе-морозиво неподалік, але тепер він був сам і прямував до Ґранд-Конкорсу, де розташовувався кінотеатр «Ловз Парадайз», шістдесят-сімдесят сходинок і будівлі на залізних палях, усе наче з іншої країни.
Із цієї відстані серед білих пісків він бачить, як стоїть на іншому боці вулиці, дивлячись на величний фасад «Парадайзу» в італійському стилі. Він бачить себе, як стоїть і пильно дивиться вгору на годинник, балюстради на даху і пишно оздоблену кам’яну маківку.
Він бачить, як купує квиток, ледве дотягуючись до отвору у віконці, куди проштовхує монети, і спостерігає, як касирка чимсь вдаряє, і квиток вилазить зі щілини.
Він входить у фоє. І відчуває, як його обволікає тепло, що здіймається від товстого килима, неначе щасливий супокій собаки, якого гладять. У мармурових басейнах плавають золоті рибки. Він дивиться на матове скло канделябрів. Із низки випнутих балконів звисають картини в позолочених рамах. Це місце в тисячу разів святіше за будь-яку церкву, думав він.
Він сидить у своїй частині бунгало біля ракетного полігону і бачить, як піднімається застеленими килимом сходами, бо хотів сісти вище, ближче до стелі кінотеатру.
Він бачив білетера, у якого на поясі висів ліхтар. На плечах у нього галуни, а навскіс через груди — ряд латунних ґудзиків, і він постійно вмикав і вимикав світло, щоб просто чути, як клацає ліхтар. Метті думав, що білетер скаже, що йому не можна сісти на балконі, бо він лише для дорослих, для курців або хлопців з дівчатами, які бажають обійматися і цілуватися. Але білетер клацав ліхтарем і стояв на місці, коли Метті його проминув.
Він піднявся до сидінь під самою стелею, де блимали й рухалися зорі. Усе небо рухалося по стелі: зірки, сузір’я, димчасті сині хмари. Мати хотіла, щоб він, коли підросте, став прислужником біля вівтаря, але тут було приголомшливіше, ніж у церкві.
Він бачить це все очима дорослого, який ніколи не викурив жодної цигарки, майже не вміє керувати автівкою, уже не грає в шахи й любить жінку, яка працює медсестрою в Бостоні.
Він бачить, як сидить на балконі в «Парадайз». Світло з екрана то спалахує, то згасає, залежно від характеру сцени. Він дивиться на ближню стіну, а потім на дальню, і, коли світло стає яскравим і різко стрибає на стіну, то там є все — арки, галереї, статуї, вази, мармурові бюсти, лози, що простромилися крізь балюсини, герої із довгими мечами на п’єдесталах, колони у вигляді закутаних фігур, обидві стіни, збиті докупи фігуристі тіла і споруди, забагато, щоб усе охопити, а ще янголи з німбами, які стоять на верхівках фронтонів, і він сидів і чекав на батька, на духа чи батькову душу, яка спуститься до нього з неба.
Він зняв окуляри, а потім їх надів. Потім зняв і протер їх вицвілою хустинкою і сів перед екраном, кліпаючи на нього очима, спостерігаючи за даними про систему приведення до того елементу зброї, призначення якого — надсилати сигнали, які приведуть у готовність, установлять на запобіжник або перевірять безпечність системи детонації. Десь у пустелі він почув несильний гуркіт, махову швидкість вибухової хвилі, що збурило і зворушило. І так завжди, хай як часто він його чув або як далеко від епіцентру перебував. Звук будив його кілька разів на світанку, коли літаки пролітали над головою, а іноді він стояв біля своєї казарми у вечірніх сутінках і спостерігав за спарованими інверсійними слідами півдесятка літаків, що йшли тісним порядком, самі літаки вже давно зникли, але коливання від низького лету і звуковий удар викликали благоговіння і зворушували, а потім ще несподіване відлуння, яке котиться з гір, наче вони розірвали земний шов.
Серед них були люди, які не знали, чим вивершиться їхня праця і як це потім можна буде застосувати. Вони не розуміли, як їхній набір цифр і символів увійде в природу. Імовірно, це могло бути миттєво.
172
Ґранд-Конкорс — головна вулиця Бронксу, транспортна артерія, восьмисмугова магістраль завширшки 55 м і завдовжки 6 км, яка з’єднує Мангеттен і Північний Бронкс.