Усе пов’язане з певною нерозголошеною точкою на лінії систем. Тому і неспокій був вибірковий.
Але якоюсь мірою то була чудова таємниця, джерело дива, як коротке рівняння, яке обережно вводиш на екрані, і воно може змінити хід життя багатьох людей, може викликати прилив крові в тілі жінки в трамваї за багато тисяч миль звідси, і як же визначити такий тип відношень?
Метт не любив водити авто. Він водив лише шість місяців і знав, що ніколи не почуватиметься за кермом природно. У найкращому разі він міг наслідувати рухи водія. Він брав повнопривідну автівку в одного з інженерів і вирушав у дорогу, тримаючи на колінах інструкцію з експлуатації. Дороги, дорожні знаки, інші машини — усе робило його неоковирним, виказуючи, що за кермом порушник.
Але він хотів попрактикуватися для туристичної подорожі з Джанет, тож сідав за кермо на вихідних і дивився на знаки аварійної зупинки, знаки про небезпечний боковий вітер, а ще на знак «Ісус — наш Бог» і смуги білявої імли десь далеко попереду, пісок з морського дна, а також на знак «Під час повені в’їзд заборонено» і планки тіней на рівнинах, утворені перехрестям опор ліній високої напруги, що вперто і незворушно вели аж до Техасу.
Одного дня, повертаючись із поїздки, він, як завжди, помітив протестувальників, які розташувалися не в тому місці. Треба було ставати біля третіх воріт до авіабази, воріт без позначок, бо саме тут заходили й виходили науковці з «Мішку», найвразливіший контингент, і він майже сказав протестувальникам, щоб вони пересунулися вище дорогою.
У зовнішності Метта було щось єврейське чи, може, трохи латиноамериканське. Десь на межі повноліття він почав тягати залізо, перебудовуючи своє піддатливе хлипке тіло, що виконувало функцію придатка до Юнівака[173] на плечах. Там, у Бронксі, люди казали, що в нього потроху від усіх. Мексиканське, італійське, навіть японське — його найлюб’язніша усмішка скидалася на гримасу під час церемонії. Фоторобот із сімох різних описів — оце Метт. Він так і не втратив подібності до студента, яким був у Сіті-Коледжі наприкінці п’ятдесятих: працьовитий, короткозорий, кмітливий і бідний, бо діставався на заняття на метро.
Він сидів у їдальні з Еріком Демінґом. Ерік узяв соломинку спагеті й повільно опустив у горлянку, по-зміїному скорочуючи м’язи.
Метт сказав:
— Гаразд. Дещо можна передбачити. Ми не наївні. Помилки — частина процесу. Раптова зміна напрямку вітру — і радіоактивний осад несе не туди. Або вибух чи хвиля більші, ніж очікувалося.
— Безтурботні п’ятдесяті. Усі однаково одягаються і розмовляють. Про кухні, автомобілі й телевізори. Ма, а де паста «Пепсодент»? Ми там були, отже, ми знаємо, хіба ні?
— Ти знаєш. Я не знаю, — відповів Метт.
— Ти там був. Ми обидва там були.
— Ти там був. Я був десь в іншому місці.
— Тато під критим переходом біля гаража миє машину. А тим часом десь там у траншеях муштрують військових, граючись у ядерну війну. Вогняні кулі ревуть просто над їхніми головами.
— Ти маєш на увазі — дуже близько.
— Так я чув. Дивишся на свою руку і бачиш просто крізь неї. По суті, твоя рука стає рентгенівським знімком. Ти бачиш просто крізь одяг і шкіру. Таке біле сяйво. Ти бачиш кров, кістки й усяке таке. Але це ще не все. Ти бачиш із заплющеними очима. Їх не треба розплющувати. Ти бачиш просто крізь повіки. Як тобі?
— Ну, і це визнали офіційно?
— Ти прокидаєшся якось уранці за кілька років по тому, а всі твої внутрішні органи розплавилися. Перетворилися на одну велику желейну грудку.
— Ці люди отримали компенсацію?
— Не знаю, — відповів Ерік.
— Поширення пліток такого характеру — не твоя парафія.
Ерік устромив палець у Меттів шпинат із вершками, підчепив смужку і потягнув до рота.
— Кому цікаві плітки, пов’язані з бюрократичними деталями? Суть у тому, — сказав він, — що все сталося відкрито, проте й дотепер це величезна таємниця. У всякому разі так кажуть. Але я в це не вірю. Вони проводять потужні тестові вибухи з веж, скидають пристрої з літаків, потім відправляють військових занадто близько до вибуху або пускають за вітром радіоактивний осад до Юти, де діти народжуються з сечовим міхуром, що функціонує навспак.
Метті хотів заприязнитися з Еріком. Той був розумний, дружній і харизматичний попри свою незграбність і зависокий зріст. Та його мотиви інколи залишалися поза увагою людей через внутрішні вигини його усмішки. Бачиш тінь від сіпання біля роту, і тебе починає бентежити думка, що тут має бути підступ.
173