Він вивчав черевик на нозі того, хто сидів поруч. Земний черевик, відповідний своєму призначенню, раціональний, безстатевий, на низькій підошві, невиразно схожий на скандинавський зразок взуття, що викликає скороминущий інтерес, скромний, андрогінний і контркультурний черевик, який не загрожує довкіллю і живим істотам, і його дивувало, чому той здається таким зловісним.
Тепер Ерік заїкався.
Метт не знав, на чиїй нозі черевик. Думка про зв’язок черевика й особи, яка його взула, вимагала справжніх надзусиль, але тут так багато перешкод і ускладнень, що йому залишалося лише зігнути шию під вагою кімнати. Можливо, черевик мав зловісний вигляд, бо всі його значення, зв’язки й силуети були поза Меттовим даром пізнання.
Або його зловісний вигляд пов’язаний з тим, що то лівий черевик, черевик на ліву ногу, і саме це, звісно, означає зловісний, бо ліве завжди асоціюється зі злом — нещасливий, несприятливий, лівацький — слово обстоює свої лиховісні корені, свої їстівні коренеплоди та стовбури за допомогою чийогось черевика.
Ерік і досі був тут, говорив нормальним голосом, збиваючись на заїкання. Здавалося, що він, Ерік, перебуває в інших часових межах, вирізаний і перероблений, де його слова знову звучать у форматі стоп-старт, а його місцезнаходження часто змінюється відносно тла, й ось він знову тут на вказівнику Демінґ, його ім’я випливає з м’якого світанку, коли Метт їде на захід, дедалі глибше в білі плями на мапі, де він спробує знайти ключ до розгадки свого майбутнього.
3
У статуї в мармуровій ніші були чоловічі стегна і литки, чоловіча сув’язь м’язів на передпліччях, проте насправді фігура належала біблійній Єві з тугими грудьми, яблуком у руці й похиленими плечима футбольного захисника.
Чом би й ні. Атмосфера вечора була ніби дещо розпорошена, як подія, сповнена підхоплених і договорених фраз. Клара никалась у великому фоє серед тих, хто прибув першими, і юрба, цікаво, що майже самі чоловіки, дуже щасливо гомоніла. Погляньте на скупу глянсову геометрію і гарматну бронзу поверхонь, дзеркала із завісками й високі канделябри, це палац у стилі ар-деко, чорноблискова сталь і хром, відчуття того, що вік машин завершився, й усе, крім муралів, доволі вишукане за тональністю.
Натовпу у вестибюлі подобається мурал. Чимале містичне зображення над сходами, вісімнадцять метрів на дванадцять, наче із «Загубленого обрію»[177], вигнуте дугою, що стрімкі скелі картини відбиваються у велетенських дзеркалах, а ті поширюють чарівний ефект на більшу частину вестибюля. Бурштиновий серпанок, стариган у накидці та з ціпком, зграйка фламінго в рожевуватому відблиску сонця, що сходить із-за гір — зображення просякнуте кітчем так, що можна вмерти, просто купивши таку листівку.
Так, це Концертна зала «Радіо-сіті», місце, яке Клара востаннє відвідувала, коли їй було, певно, тринадцять, десь за рік після відкриття — національне визначне місце. Вона пам’ятала височезні стіни й килимові сходи. Вона пам’ятала дамську кімнату, її вона пам’ятала, сходами вниз у великій кімнаті відпочинку.
Вона спостерігала, як Майлз Лайтман, наближаючись, робить кілька піруетів і, витріщивши очі, роззирається на всі триста шістдесят.
— Де це ми, у модельній кімнаті супермаркету «Блумінґдейлз»?
— Ми опинились у 1932-му, саме так.
— Це щось таке казна-що, так?
— Джаз-модерн, — сказала Клара.
— Віриш, я ніколи тут не був?
Її здивувало, що одяг Майлза пасує події. Як і в більшості присутніх, тією мірою, якою він міг одягнутися. Потерті чоботи й джинси, а також леопардова сорочка з гірчичною краваткою і чорна вельветова куртка з едвардіанським[178] блиском.
Вони побачили, як головними сходами спустився чоловік, вдаючи поранення, коли проминав мурал. Майлз приніс для Клари пачку цигарок. Доки вони чекали, він докладніше ознайомив її з передісторією події.
Подія — це показ легендарного втраченого фільму Сергія Ейзенштейна «Unterwelt»[179], який нещодавно знайшли в Східній Німеччині, ретельно відреставрували й привезли до Нью-Йорка під егідою кіноклуба Майлза, значне досягнення для групи. Після періоду маневрів, жорсткої конкуренції та важких перемовин їм таки вдалося дійти згоди з кількома знаковими імпресаріо й організувати сумісне фінансування єдиного показу в супроводі оркестру в залі, що вміщає близько шести тисяч глядачів.
— А як ти пояснеш таку явку? — запитала Клара. — У вестибюлі багацько геїв.
177
Роман Джеймса Гілтона (1933), за мотивами якого 1937 року Френк Капра зняв однойменний фільм, де герої потрапляють до таємничої країни Шанґрі-Ла. А 1973-го вийшов музичний римейк режисера Чарлза Джерротта.
178
Едвард VII — король Англії з 1901 до 1910 року, відомий модник, який, зокрема, популяризував смокінг замість фрака. Едвардіанська доба, яка настала після вікторіанської, — час миру і достатку перед Першою світовою війною.