І лишається тільки згадати інший «Підземний світ»[184], гангстерський фільм, блокбастер 1927 року.
Естер сказала:
— Я хочу винагороду за таке випробування.
Визнай, тобі нудно. Клара хотіла, щоб Майлз її підтримав. Він сидів у стані зосередженого захвату, у безумовному добровільному полоні, коли розчиняєшся у виді й ідеях фільму, повністю поглинений і зачарований — зачарований, хай навіть тобі й не зовсім подобається побачене. Але вона знала, що фільм йому до вподоби. Віддалений і уривчастий, малобюджетний, припустимо особистий, відчутно тривожний, навіть попри повільне розгортання подій.
Як і коли він з’явився?
Її непокоїла думка, чому він німий. Можливо, його зняли раніше, ніж вважають експерти. Але найімовірніше, що Ейзенштейн знав: фільм легше зробити таємно, якщо не використовувати звук. І, можливо, тиша пасувала розвитку його тем.
А як щодо політики? Вона подумала, що фільм може бути протестом проти соціалістичного реалізму, проти наказу партії виробляти мистецтво, що пропагує радянські цінності. Чи був режисер таємним бунтівником? Його ранні роботи, за словами Майлза, засуджували, і він, здається, капітулював. Але ж хіба він не виражає непокору і незалежності — похмурий фільм, дивне темне і невиразне зібрання образів?
Ба більше. Чи не передбачає фільм ту хвилю терору, яка накрила російських митців наприкінці тридцятих? Таємну службу. Арешти, тортури, зникнення і страти.
Божевільний науковець націлює свій бластер.
Постать притиснулася до стіни, її тіло блякне.
На обличчі науковця виграє крива усмішка.
Просто на очах жертва міниться від болю, із нижньої губи стікає слина, а з боку на шиї з’являється утворення, уповільно-покадрова яскрава меланома.
Науковець наближається і ніжно торкається щоки чоловіка.
Раптом екран згасає. Дуже вчасний антракт, і Клара думає, що треба взяти Естер та обійти кімнати, де можна попудрити носики, їх тут доволі багато, думала вона, на кожному з поверхів, і їх варто побачити — мурали, скульптури, меблі, побачене колись очима матері, тепер вивільнилось і унезалежнилось від спогаду.
Майлз піднявся до приватної кімнати для перегляду на третьому ярусі бельетажа, щоб поспілкуватися з колегами. Жінки залишили Джека в кріслі в нижній кімнаті відпочинку, приміщенні завдовжки десь шістдесят метрів, укритому килимом, і пішли в найближчу дамську кімнату.
— Я маю запитання, — сказала Естер.
Клара запалила цигарку. Естер, яка кинула палити, стрельнула і собі, підкурила, вдихнула дим і відвернулася вбік, щоб ніщо не відволікало і не заважало.
Вони почули гримання. Вони відчули, як щось тремтить під ногами, і Клара витріщилася на білу пергаментну стіну й уважно прислухалася. Потім затяглася і сказала:
— Отже, подруго. Тільки на метро. ІНД[185], що борознить підземелля під Шостою авеню, перевозячи вантаж людських душ.
Вони піднялися до ярусів бельетажа та обдивилися чоловічі кімнати для куріння, оздоблені горіховим деревом і свинячою шкірою, і Клара спитала:
— Тож що ти хотіла запитати?
— Нам обов’язково залишатися до кінця?
— Майлз так старався. А ще я хочу побачити розв’язку.
— Розв’язку?
— Не знаю. Але кіно цікаве, можна час від часу подивитися.
— Тон доволі незвичний, — сказала Естер. — Робота оператора. Оті їхні погляди. Звісно, так багато всього нашаровано. І те, як науковець…
— Торкається жертви.
— Що тобі відомо про Ейзенштейна?
— Це ж твій друг, а не мій, — відповіла Клара.
Вони завершили обхід дамських кімнат і повернулися до Джека, який сидів на нижньому поверсі та слухав, як гримає черговий потяг метро.
Це був один із потягів Місяшника, їх таких із десяток курсувало системою, розписані згори донизу «паяльники», і так сталося, що цього вечора він їхав саме одним з них, під водогінними трубами й каналізацією, під газопостачальними, паровими й електричними комунікаціями, між зливними колекторами й телефонними лініями, і він переходив із вагона до вагона на кожній зупинці й вивчав людей, що сідали, натягнувши спеціальні вирази обличчя для метро, і двері дзень-дзеленькали перед зачиненням.
184
Німа кримінальна мелодрама Джозефа фон Штернберґа, яка здобула премію «Оскар» за найкращий оригінальний сценарій.
185