І тут звідкілясь підійшов чувак і сказав:
— Вибач, будь ласка.
Він був на краю Мангеттена, прямуючи до Бронксу. Бомбити платформи й стіни — то не мистецтво. Треба теґати потяги. Потяги однакові, ревуть, вириваючись зі щурячих тунелів, а коли розфарбуєш потяг, то він твій, його бачать по всій системі, ти потрапляєш У людські голови й нівечиш їхні зіниці.
Двері дзень-дзеленькали перед зачиненням.
Він побачив худорлявого чорного чоловіка, який стояв у кінці вагона, поза увагою інших пасажирів, і розігрував народження джазового крутька[188], й Ісмаель подумав, що то коп під прикриттям. Його мозок одразу дав команду не висовуватися, залягти на дно на своєму місці, бо він вважав, що коло довкруж нього вужчає. Із мерії отримали добрячого стусана з вимогою покінчити з графіті раз і назавжди, розігнати ватаги з гето і білих підлітків із середнього класу, що затесалися між ними, тож художники стали обережними й не лізли на рожен.
Він не боявся, що його затримають, лякали лише подальші ускладнення. Арешт став би в пригоді його лихій славі. Можливо, про це б навіть написали в газеті «Нью-Йорк Пост». Та важливіше, які наслідки арешт матиме для його родини. Він хотів би бути батьком. Йому подобалася думка про батьківство і сім’ю. Але дуже багато чого ставало на заваді.
Коли він хлопчаком блукав тунелями, то запитував про Птаха і дізнався, що то прізвисько Чарлі Паркера. Брила джазу. Він розмовляв з мешканцями проходів і покинутих вантажних тунелів під Вест-Сайдом, які мали ліжка, стільці й візки з супермаркету, ввечері вони одягали капці, звичайні люди, які мили посуд і виносили сміття, вони розповідали йому про боп, бібоп і про те, як Птах помер у 34 роки. І одного дня Ісмаель, тоді йому, певно, тринадцятий минало, відливав біля стіни, і до нього підійшов хлопець і став позаду, а потім наблизився, вір чи перевір, зі словами «Вибач» і взяв Ісмаеля за член, коли він пісяв.
Помер у 34, Птах, так, це зрілий вік для мешканців тунелів.
Він знав, що стає відомим, бо, по-перше, мав наслідувачів і, по-друге, повагу від інших райтерів, які не розпилювали фарбу поверх його робіт, за винятком кількох, а ще дві жінки приїхали в Бронкс, розшукуючи Місяшника.
Але, диви, так само тоді міркував його мозок. Не висовуйся, не лізь на рожен. Не називай своє ім’я, не показуй обличчя в газетах. Не шукай проблем із транспортною поліцією. Бо він жив із жінкою, вагітною з голови до п’ят. Вони жили з її матір’ю та бахурем матері, й Ісмаель Муньєс не проти батьківства. Просто тепер не час для тісних особистих зв’язків.
Він чув, що вони ходили по суперетах, дві жінки з галерей. Вони заходили до суперет, церкви, пожежної станції, він уявляв, як вони туди заходять і запитують про графіті двадцятьох чоловіків у гумових чоботах, які жують набірну піцу. 1
Він сидів у бродвейському потязі, дослухаючись до своїх роздумувань.
Людей з галерей можна побачити по всьому Бронксу, вони шукають Місячника, Момзо-Топса, Снек-Бара, Римника й усю команду Вуду.
Облиш, чуваче. Легко уявити, що вся історія з галереєю — то поліцейська афера, щоб викурити художників із тунелів і депо назовні, ідентифікувати за іменем і обличчям.
Чоловік тримав його член і зрештою почав смоктати, коли б це не сталося, кілька днів або тижнів тому, саме це він робив. Й Ісмаель спускався сюди, коли йому було шкода себе, тобто доволі часто, проходив крізь огорожу поблизу вест-сайдського шосе і вузькими сходами спускався крізь отвір у заґратованому евакуаційному виході у вантажний тунель, і тутешні мешканці мали книжкові полиці та різдвяні прикраси, використовували напівімена і кодові прізвища, теґи, як у райтерів, і правда в тому, що він і досі ходить туди заради сексу з чоловіками, бо деяких звичок позбуваєшся, а інші стають другою натурою.
Потяг проминув Сіті-Коледж і повернув на схід.
Вони уривчасто робили свій трах-бах у темряві. Або йшли в кабельні та займалися цим на простирадлах і рушниках. Тут тримали собак і кішок, натягували шворки для білизни через тунель і крали в уряду електрику.
Боп, бібоп. Птах помер у три-чотири, оп.
Він сидів у своєму хакі, зсутулившись, і дивився поміж ніг, позираючи на ступні інших через прохід, на черевики в зарубках і западинках, які не скидалися на те, що люди купляють і носять, а мали вигляд постійних частин, частин тіла, невіддільних від чоловіків і жінок, що сидять тут, бо метро надовго викарбовує тебе з каменю цієї миті.
Потяг прибув до Бронксу, і через чотири зупинки він вийшов у кінці лінії, де віддано чекала його команда.
Їх було троє — дванадцять, одинадцять і дванадцять років, — і вони впродовж дня цупили фарбу з будівельних крамниць, а таке дозвілля, дрібні крадіжки, Ісмаель уже давно переріс.
188
«Народження кула» (англ.