Наступне, що усвідомлює Коттер: він бочком протискається в прохід. Довкола утворилася тиснява і штовханина, і він має ряд за рядом продиратися, працюючи ліктями та плечима. Ніхто, здається, не звертає на нього уваги. М’яч десь отам, у тій колосальній купі сорочок і курток. Гра десь далеко позаду. Залишимо гру для натовпу. А він тепер полює за бейсбольним м’ячем, і немає часу пояснювати собі, навіщо йому це. Його вибили на трибуни, піди й візьми. Це той самий м’яч, яким грають, який намащують, протирають і поливають потом. Він піднімається проходом крізь тисячі сердець, які пришвидшено б’ються. Він штурхає і відпихує. Він бачить, як люди несамовито пірнають, ніби ловлять яблука в балії з водою, — забава, що популярна в Індіані, лише трохи брутальніша. Потім м’яч вискакує, і перший, хто встигає вирватися з цієї юрби, кидається за ним — молодик, який квапливо дереться на карачках, а за ним люди, силкуючись схопити його за куртку, та лише ловлять ззаду його штани. У нього шорстке рудувате волосся й університетська куртка — такі ото спортивні куртки, де рукави одного кольору і на вигляд наче шкіряні, а решта темніше і, вочевидь, із вовни, і це кольори університетської команди.
Коттер наздогад поволі просувається по ряду між сидіннями, на два ряди нижче від основних подій. Він робить це наздогад, інтуїтивно, так, коли відчуваєш настання чогось, а потім стає аж моторошно, коли бачиш, як воно здійснюється, відбувається майже поетапно і розмірено, так, що можна побачити, як зчіпляються зубчики коліщат у механізмі твого задуму.
Він щосили рубанув подачу, і м’ячик поцілив отуди, пірнув і зник. І Томсон стрибає на прямокутнику «дому», оточений своїми товаришами по команді, які човгають бутсами по землі, розвівши руки, щоб не штрикнути один одного шипами. І фотографи намагаються підійти якнайближче, займають позиції, широко розставивши ноги, і вже перші вболівальники з’являються на майданчику, перші заблуди, які нашорошено стоять і крутяться, щоб роздивитися, яке все з цієї перспективи, здивовані, опинившись на рівні поля, а деякі безладно і нестямно біжать просто до Томсона, протискаючись крізь клин гравців біля «дому».
Френк саме дивиться вниз на те, що сталося біля його ніг. Він стоїть, потерпаючи від німої відрази, розвівши руки долонями догори. І це ж треба такому статися, тут, на людях, у хвилину всезагальної ейфорії — він приголомшений, і його подив бере гору над відразою. Він дивиться вниз на лискучий карк Джекі, а потім — на манжети своїх штанів в інтимно-бежевих лусочках, бачить бризки обстрілів зверху на черевиках, а поблизу калюжу гумбо[79] з кількома млявими грудками рожевуватої речовини з глибин сумки черевної порожнини Ґлісона.
І він киває і каже:
— Мої черевики.
А Шор ображається, і обличчя йому пашить, наче кепсько поголене, як траплялося в ті давноминулі ранки з тупим лезом і холодною водою.
І він дивиться на Френка і питає:
— Ти хоч гоумер[80] побачив?
— Щось бачив, а щось проґавив.
І Шор йому на те:
— Навіть не знаю, чи варто гаяти час на те, щоб спитати, що саме ти прогавив, щоб ми якось обговорили це по телефону.
Дехто занурив долоні у волосся, аби мізки їм не повискакували з голів.
Френк уперто дивиться вниз. Він перехиляє стопу, щоб подивитися, чи й збоку на черевику теж видно сліди блювоти. Черевики в нього ручної роботи, зроблені на вузькій вулиці з чудернацькою назвою в найстарішій частині Лондона.
І Шор каже:
— Просто неймовірна перемога, вони розносять контору, і що тепер: сміятись, всратись чи осліпнути?
І Френк каже:
— Я голосую за номер перший або третій.
Расс досі з мікрофоном, йому лишилося сказати тільки одне, і він ледь спроможний те вимовити:
— «Джаєнтс» виграли. Із рахунком п’ять-чотири. І вони піднімають Боббі Томсона. І виносять його з поля.
І якщо його голос і видається неспокійним, то це тому, що він мав потрапити до клубної роздягальні та зробити інтерв’ю з гравцями, тренерами та керівниками команди, і єдиний спосіб туди дістатися — перетнути пішки все поле, а йому вже бракує дихання і слів, натовп лізе через стіну на поле і дедалі більшає. Він бачить, як когорта чоловіків несе Томсона, гравці та інші, переважно глядачі, — гравці накивали звідти п’ятами, гравці саме кинулися до роздягальні, — і він бачить, як Томсон ледь не звалюється з плечей людей, які можуть винести його просто зі стадіону на вулицю, щоб улаштувати там свято для цілого кварталу.
Ґлісон, згорбившись, сидить геть очужілий, пригнічений катастрофою, що з ним сталася, і ледве тямить, чого вони там усі кричать.
79
Гумбо (гамбо) — страва американської кухні, поширена в штаті Луїзіана. Густий суп зі спеціями, за консистенцією схожий на рагу.
80
Гоумер (англ.