Сто років тому цими пустелями блукали люди, пенітентес[196], наспівуючи й постуючи, шмагаючи себе батогами, сплетеними з конопель чи волокон юки, або батогами з мотузкою, la cuerda[197], зробленою зі щільно зв’язаної пряжі.
Джанет не знала, як дивитися на пустелю. Здавалося, та її якось особисто і незрозуміло ображала. Пустеля занадто велика, занадто порожня, ще й мала зухвалість бути справжньою.
Вони їхали та розмовляли.
— Нагадай ще раз, чому ми туди їдемо.
— Це заповідник дикої природи й артилерійський полігон.
— Тобто нас уб’є як не одне, то інше?
Він поклав руку на її ногу.
— Ми хочемо побути на самоті, — сказав він.
— Ми могли побути на самоті й у Бостоні.
— Там немає гірських баранів. Ми хочемо побачити їх у дикому середовищі.
— І що нам робити, коли ми їх побачимо?
— Будемо щасливі. Рідко кому вдається їх побачити. І місцина дуже віддалена. Будемо веселитися і радіти. Це прекрасні тварини, яких ніхто не бачив.
Вона підсунулася ближче. Вона не любила виражати почуття відкрито, і навіть попри те, що вони в дорозі сам-на-сам, це ж не її квартира і навіть не кімната в будиночку з дверима, що замикаються, і занавісками на вікнах, вона б обов’язково запнула вікна, але, хай там як, вона підсунулася ще ближче і сказала, що якби знала про його наміри погладити їй ногу, то не одягала б цупкі товсті джинси.
Метту здавалося, що він ніколи не був таким щасливим. Він був щасливим, коли вона притулилася до нього, і, можливо, ще щасливішим, коли вона дещо зачитала вголос із маленької бібліотечки, яку він назбирав для подорожі.
Вони помітили яструбів на електричних стовпах, і вона знайшла їх у книжці про птахів і сказала, що то боривітри, соколи, а не яструби, і від цього йому стало ще щасливіше.
Краєвид теж його ощасливлював. То був виклик його перебуванню в місті впродовж усього життя, ба більше — здійснення якогось напівсомнамбулічного видіння, інший Захід, дивна велич, перемішана з нацією і неосяжністю, із хоробрістю й історією, тим, хто ти є, у що віриш і на яких фільмах зростав.
Згодом він сказав їй кинути книжку й поглянути на пейзаж, але той складався з порожніх ділянок і відлюдних доріг, через що вона дуже занервувалася.
Коли Нік повернувся з Міннесоти, Метті називав його єзуїтом.
Дні катехитичних повчань самого Метті вже давно минули, дні його сліпої віри, і йому подобалося глузувати з братової несміливої правильності, його спроб аналітичної прозорливості. Попри виправний досвід Ніка і те, як майстерно єзуїтики обробили його опісля в північній твердині, викарбувавши інтелект і блискучу душу, він і досі на правах брата міг іронізувати та кепкувати.
Мати також називала його єзуїтом, але лише тоді, коли Нік не міг чути.
Вони заправили бак і купили вугілля, їжу і пляшки з водою. Вони знайшли офіс менеджера заповідника на самому краю міста, і Метт зайшов, одержав дозвіл і підписав папір про звільнення від відповідальності. Тобто форму про захист від збитків і претензій, яка, по суті, підкреслювала, що, якщо вони загинуть і / або постраждають під час бойових стрільб, перебуваючи на території заповідника, жодному з них або обом та / або їхнім родичам не варто навіть на хвилину тішити себе безглуздими дитячими ілюзіями про будь-яку компенсацію.
Усе чесно. Їм дозволили в’їзд у заповідник, але попередили, що за три дні мають розпочатися навчання із застосуванням ракет класу «повітря-повітря». Дружній вогонь. Відтак їхній розклад став частково напруженим.
Він сумлінно розповів усе Джанет. Він сказав їй, що їм заборонили піднімати й зберігати будь-які бойові предмети, знайдені на території, зокрема паливні бочки, уламки посадкових ракет, навчальні цілі, снаряди зі справжніми боєголовками або їх макетами. Він сказав, що люди в заповіднику не мешкають. Він сказав, що там немає газу, їжі, житла та інших зручностей. Вона має право знати. Він сказав, що там немає асфальтованих доріг і водопроводу.
Проте він не розповів їй, чому це його так заводить. Він нічого не сказав, бо сам цього не розумів, нестримне тремтіння, вирівнювання, відчуте усвідомлення того, що він прямує в пустинну далечінь Сонори, де взаємозв’язок місцевості й зброї дещо схожий на нейронний процес, перенесений на світ, певне порожнє бажання, витягнуте з мозкового стовбура чи звідки там і розмальоване словами, небом і зміїною шкірою пустелі.
196
Пенітентес — релігійне братство, що сповідує римо-католицьке християнство. Виникло на початку XIX століття на межі штатів Нью-Мексико і Колорадо.