Джанет сказала:
— Гаразд. Їдьмо, їдьмо, їдьмо, їдьмо.
— Оце так запал.
— Ми це зробимо, уперед.
— Оце я й хотів почути.
Вони поїхали на південь крізь білу пляму на мапі, прямуючи до в’їзду в заповідник, і він пригадав дещо з розповіді Еріка Демінґа про цю частину Аризони, поголоску, одну байку про сутінкову зону, де, подейкують, живуть люди, екстрасенси, чоловіки й жінки з фізичним даром — телепати, ясновидці, згиначі металу.
Неподалік від мексиканського кордону є секретна лабораторія, де випробовують і досліджують екстрасенсів. Ідея полягає в тому, що психічні командос зможуть розладнати комп’ютерну мережу і систему озброєння ворога, а може, навіть прочитати наміри міністра оборони, який їде в машині з водієм у центрі Москви.
Фактично всі вважають, що росіяни значно випередили нас у цих спробах, казав Ерік, бо вони ж такі проникливі й містичні, а ми відчайдушно намагаємося їх наздогнати.
Джанет сказала:
— Звісно, а що ще?
— Тобто?
— Крім овець. Ми ж не приїхали в цю далечінь, щоб роздивлятись овець.
— Гірських баранів. Ми хочемо побути на самоті. Зосередитися. Щоб поговорити. Тривалий час. Щоб усвідомити певні речі.
— Що саме?
— Ти знаєш, що я маю на увазі.
— Що саме?
— Чи ми одружимося? Чи буде в нас малеча, діти? Чи треба зачекати? Де ми житимемо, тут чи там, або десь посередині?
— Що ще? — запитала вона. — Бо я знаю, що це не все.
Метт міг повірити в закриту базу, де екстрасенси відшліфовують свої паранормальні навички. Передавання думок і бачення на відстані. Чом би й ні? У десять років він доволі часто читав думки супротивника, аматор, але вправно совав дрова по дошці. Це надприродний зворотний бік гонитви озброєнь. Дива і видіння. Остання бажана зброя — це жінка середнього віку з Декейтера, яка вказує місцезнаходження радянських субмарин на східному узбережжі.
Неймовірно. Оце його турбувало. Одне з того, про що він хотів поговорити з Джанет.
Там були гребні-кораблі, великі скелі-кораблі із задертими носами, а ще пагорби, які скидалися на купу валунів. Місцевість, здавалося, ще формується, шорстка, у рубцях, де майже можна прочитати зрушення і сходження. Вона скидалася на країну динозаврів. Вони бачили білі гори й гори з плоті, пористу лаву зі склянистої речовини, яка, коли вони наблизилися, виявилася горами.
Вони гаяли багато часу, щоб дістатися до будь-чого. Дорога була одна, один шлях, колії в глибокому піску, і обабіч — борозни та яри. Сонце пекло з нищівною щільністю. Вони дісталися затоплених проміжків, що змусило їх полишити шлях і обережно маневрувати на джипі, об’їжджаючи palo verde і cholla[198].
Він дивився значення слів. Увесь час радився з книжками. Він керував машиною з книжкою, а то й двома, на колінах, або просив Джанет, щоб вона подивилася, чи просив її сісти за кермо, а сам читав.
Пил запорошував капот і лобове скло, а сонце, здавалося, висіло просто над ними, спопеляючи так нещадно, що йому хотілося сміятися від мерзенного страху.
— Я знаю, що тобі не можна розповідати про свою роботу.
— Дещо можна. Я працюю над запобіжними механізмами, так це називається. Таймерами, батареями, вимикачами, запальниками. Електромеханічними замками. Я проводжу безліч комп’ютерних випробувань. Я п’ю розчинну каву і на моніторі дивлюся на поперечний зріз частин великої зброї зі стабілізаторами. Потім групка хлопців десь у Каліфорнії або Неваді чи десь ще візьмуть боєголовку і запустять її у броньовану ціль зі швидкістю у півтори тисячі миль за годину.
— Щоб перевірити твої розрахунки.
— Бабах. Звісно, не тільки мої. Але так, суть у цьому.
— Ти робиш зброю безпечнішою. Безпечнішою для зберігання і застосування.
— Саме так.
— Тоді в чому справа? У цьому немає нічого злочинного.
— Так, але я працюю зі зброєю. Це те, чого я хотів. Я хотів цього і більшого. Але зараз я вже не так певен.
— Це важлива робота, Меттью. Вона потребує найкращих.
Вони отаборилися за кілька метрів від шляху. Він запалив багаття, і вони висипали свинину і боби з бляшанок у каструлю. Потім вдягнули светри й усілися на ковдру.
Вона запитала:
— Чим би ти зайнявся, якби кинув роботу?
— Поки не певен. Можливо, написав би дисертацію. Я знаю людей, які працюють в аналітичних центрах. Хотів би з ними поспілкуватися. Прозондувати ґрунт.
Вона незадоволено скривилася. Термін їй не сподобався — «аналітичний центр» — і він її розумів. Пасивні, незлобиві, середнього віку — мешканці вежі зі слонової кістки. Люди, що шарудять паперами в редутах соціальної стратегії. Доповіді про стан справ, пошук альтернативного курсу, статистичні дослідження.