Він узяв ліхтарик і провів туди, де вона могла попісяти. Місяць був майже повний. Він зачекав, доки вона спустила джинси й присіла, ледь не одним рухом, а потім дивилася на нього й усміхалася розпусною посмішкою, дівчина із замурзаним обличчям і брудними трусиками — хіба ми не робили цього раніше, в іншому житті? Він водив ліхтариком навколо і тихенько наспівував назви кущів і чагарників під звук дзюрчання Джанет. Вона розсміялася, і струмінь став уривчастим. Їм здалося, що вони почули койота, і вона, сміючись, похапцем натягнула джинси.
Вони напнули округлий намет і, залізши в схожі на мумії спальні мішки з приємною фланелевою підшивкою, зрозуміли, що койотом був Вулфман Джек[199] із транзисторного приймача, завивання диск-жокея, спрямоване в пустелю піратською прикордонною станцією.
Не лайся, мала, ми запалимо на вечірці. От Вольфман запускає Літтл Річарда[200], щоб той постав перед твої очі зі славних часів перманентних зачісок і склянистих костюмів. Річарду не треба хімчистки. У нього є скломийка «Віндекс».
У спальних мішках були еластичні паски, що давали перевертатися на бік, якщо забажаєш, і коли Літтл Річард затягнув перші ноти своїм первісним фальцетом, Метті здалося, що він у ліжку в Бронксі, коли йому, п’ятнадцятирічному, вдалося виміняти стару братову рукавичку філдера на три-чотири рок-н-рольні платівки, які він ставив, коли матері не було вдома.
Джанет звала його Меттью. Так вона відокремлювала його від сімейної історії, усіх енергійних старань створити такий собі образ малого Метті, молодшого брата, покинутого сина і шахового лукавця і ким він там ще був у домашній страві.
Він розповів Джанет про Ніка, який вірив, що його батька завезли на болота і застрелили, і як це стало єдиним сюжетом, єдиним таємним планом, який міг припустити старший брат. Нік не дозволяв собі впасти в загальні сумніви. Він мав відстоювати свою версію того, що сталося з Джиммі. Убивство Джиммі — ізольоване, чисте і неспотворене іншими таємними союзами та злочинами, іншими підозрами. Хай культура розважається дешевими теоріями змов. Нік мав непохитну оповідь, яка не потребувала доповнень різними міркуваннями й чутками.
Звісно, Метт вважав, що брат сам винен в емоційній омані. Але, коли Джанет дуже радо погодилася, що варіант Ніка недолугий, він швидко її перепинив. Він захищав брата. Він розповів, як сам спочатку думав, що батька вбили. Не втікач, не дезертир, не жалюгідно слабкий чоловік, що дав дьору. Убили десь у невстановленому місці. Навіть попри те, що він тоді був малий. Навіть попри його сумно-кумедний дивакуватий вчинок, як той похід у «Ловз Парадайз», щоб побачити, як батькова душа, душа покійного Раба Божого, пролітає по вкритій зірками стелі. Навіть попри те, що не міг навести безумовні докази, він сказав їй, щоб вона замислилася над самою подією, подорожжю, яку він незнайомими районами здійснив до кінотеатру, сам-один, у шестирічному віці. Сила події походила з незбагненного осердя, з усіх жорстоких і невловимих складників, які не сходяться, і через це можна робити дивні вчинки, розповідати собі історії та створювати правдоподібні світи.
І хто вона у біса така, та Джанет, щоб кепкувати з його брата?
На віддалі — лінії порізів, глибокі висохлі річища і високі сагуаро на південних схилах гір.
Білий пісок змінився на червоний ґрунт, потріскану плаю[201], висушену і запечену, а потім дорога раптово перетворилася на мінеральний зелений пил, а потім знову на пісок і нарешті на кам’янисту гальку.
Джанет подобалося водити агресивно, незважаючи на поверхню. Джип брикався і підстрибував, часом небезпечно нахиляючись, і коли в густому чагарнику шлях звузився, вона наказала йому прибрати руку, що звисала з віконця, бо колюча акація може її пошматувати.
— Я думаю, тобі не варто кидати роботу через докори сумління. У сумління дві сторони, — сказала вона. — Ти маєш обов’язки та зобов’язання. Якщо ти не хочеш виконувати цю роботу, то на твоє місце може прийти хтось менш кваліфікований.
— Як думаєш, яка зараз спека?
— Начхати на спеку. Занадто спекотно, щоб тут бути. Ти маєш спеціальну підготовку і певні навички.
— Якоїсь миті, можливо, нам треба вирішити, що треба зупинитись і повернутися туди, звідки ми приїхали.
— Або що?
199
Прізвисько Роберта В. Сміта (1938–1995), відомого американського ді-джея з низьким похмурим голосом.
200
Літтл Річард (нар. 1932) — американський співак, піаніст і композитор, який стояв біля витоків рок-н-ролу.