— Я краще отам спатиму, — сказала Джанет, — ніж знову ставитиму намет.
Двері з плит перекривали всі ходи й виходи, вікна були вузькі й високі, але вони обійшли ззаду і знайшли отвір на рівні поясу, через який залізли всередину. Після буремних годин їхньої подорожі, коли джип снував по валунах і пісках, ця місцина видалася досить затишною. Стіл, кілька стільців, календарі з голими жінками на стіні, дві полиці з консервами й посудом, коробка сірників і старі журнали.
Метт подумав, що бункер, імовірно, для спостерігачів під час навчань, кількох артилеристів, яких привозить гвинтокрил і які перевіряли влучність стрільби, відновлювали буксировані цілі та, можливо, позначали, де впали ракети й бомби, що не вибухнули.
За бункером він розпалив багаття на вугіллі, і вони швидко і без розмов поїли, зібрали залишки в пластиковий мішок і поклали в джип, бо не знали, куди його подіти.
Вони занесли спальні мішки в бункер і роздяглися в місячному сяйві. Джанет сіла на нейлоновий верх, простягнула одну ногу, а іншу зігнула, відкинувшись назад, як людина, що приймає сонячні ванни під час обідньої перерви на бібліотечних сходах. Він підійшов і схилився, відчуваючи сонце на її тілі, і залишок глибокої спеки передався його рукам і губам, і ще відчув, як їхні тіла обмінялися почуттям дня і землі, усією тією спекою й нанесеним пилом, вагомим у їхньому диханні, і вони знову відчули його смак на своїх пучках, дотик і запах.
Але секс був меланхолійним і дещо дивним, спокійним, солодким і ніжним, але дивним і дещо покірливим, і вони опісля довго мовчки лежали поруч.
— Гадаю, вранці нам треба повернутися.
— Чому? — запитала вона. — Ми стільки проїхали.
— Думаю, ми побачили тут усе, майже все.
— Ти не побачив гірських баранів.
— Мені не треба бачити гірських баранів. І вилорогів теж. Вилороги є і в інших місцях, антилопи.
— Ти ледве бачив орла.
— Я бачив орла.
— На відстані, ледве, у гнізді, — сказала вона.
— Орел був чудовий. Перевершив усі сподівання.
Вона заснула, а він ні.
Зрештою він зрозумів своє бажання: йому хотілося, щоб вона переконала його відмовитися від цієї роботи. Про це він і питав себе повсякчас. А ти не збираєшся мені сказати, що не хочеш, щоб я займався цією роботою, заради тебе, нашої майбутньої дитини та дому, який ми колись придбаємо?
Але Джанет не стала йому допомагати.
Метт зрештою зрозумів своє бажання: йому хотілося, щоб вона сприймала його можливе звільнення з «Мішка» як жертву заради дружини й дитини. Він хотів, щоб вона сказала: «Поїхали до Бостона й одружімося».
Але Джанет цього не сказала.
Ця робота йому не до душі. Він хотів її кинути, але не хотів це зробити сам. Він хотів, щоб вона зробила це за нього.
Але Джанет цього не зробила. І вона повсякчас знала, що в нього на серці. І вона не бажала терпіти його арії про несправжнє. Хай що ми робимо таємно, сказала б вона, вони роблять щось гірше.
Вітер час від часу завертав зі сходу, і він чув, як тварина біля джипа шукала сміття.
Ні, він не був зброярем. Та суть не в тому. Він хотів, щоб вона відчула відповідальність і провину за те, що змусила його змінити життя. Яку б перевагу це надало йому в майбутньому.
У школі військової розвідки він працював на заняттях у дві зміни, кожної нервової хвилини оточений військовими аналітиками, мовними експертами, чуваками з контррозвідки, які винюхують тих, хто вживає наркотики, агентами-стажерами на змодельованих завданнях, примарою на кожну функцію тіла.
Вони послали його до В’єтнаму у Фубай, і перше, що він побачив, коли прибув у розташування частини, — це яскраве, розпилене з балончика графіті на стіні продовольчого складу. Ом мані падме хум[202]. Метт знав, що то мантра, яку наспівували хіпі в Центральному парку, та чи могла вона також бути гаслом 131-ї авіароти?
Відтоді й надалі він мав клопіт із вхідними даними.
Він працював у куонсетському ангарі[203], притуляючи плівки до негатоскопу. Це був кадр аерофотозйомки, нескінченний ряд зображень, які засмоктали камери на череві розвідувальних літаків. Усе через втрачену інформацію, як відновити найменшу зернину даних та ідентифікувати її як вантажівку, за кермом якої чоловік із французькою сигарою в роті їде Стежкою Хо Ши Міна.
202
Одна з найвідоміших мантр у буддизмі Махаяни з глибоким сакральним змістом. У буквальному перекладі — «О перлино, що сяє у квітці лотоса!».