Він кидав фрісбі собаці вузькооких і спостерігав, як тварина підстрибує і вивертається.
Снували чутки про таємну війну, незліченні тонни бомб, що скинули з Б-52. Лаос, Хаос, Камбоджа. Та от тільки тонни не були незлічені, а сумлінно підраховані, бо саме за це й отримують лички, звітуючи про кількість продукту.
Метт був спецом 5-го рангу, платня, як у сержанта, але менше повноважень. Його влаштовувало.
Але не влаштовували ракетні атаки й мінометні снаряди, що дугою вилітали з дощу.
Настав сезон дощів, вили сирени, і він біг до найближчої траншеї, укриття, що облаштували з мішків із піском і будівельного сміття, де був відкритий стік, що протікав крізь неї.
Потім настали спека і героїн, і якось знайшли тіло долілиць у багнюці ротної лінійки — жертва смека, тобто героїну.
Хтось повісив в ангарі світлину Ніксона з двома невиразно знайомими чоловіками обабіч, але він не міг їх пригадати, а ще снували чутки про речовину в чорних бочках біля периметру частини.
У кіноверсії можна зупинити кадр, де собака посеред стрибка майже схопив фрісбі. Літнього дня в парку десь в Америці — був би іронічний кадр із гірким і пронизливим виттям заводки соло-гітари.
Отаке трапляється, коли частина вихідної інформації системи повертається на вхід.
Так, хтось прикріпив сторінку з журналу, і Метт не міг упізнати тих двох поруч із президентом, але вони точно не політики та не корпоративні цабе. Кучерявий чоловік, вродливий, усміхнений. І хлопець із сумними очима, носярою і важким виразом іммігранта в позиченому костюмі.
Він притуляв плівку до негатоскопу. Коли він знаходив цятку на плівці, то намагався її визначити. Вантажівка, стоянка, вхід до тунелю, вогнева позиція гармати чи родина смажить бургери на пікніку.
Було спекотно й одноманітно, а літаки повсякчас сідали та злітали, ударники, транспортники, середні бомбардувальники, повітряні заправники, реактивні винищувачі, адміністративні реактивні літаки, маленький рожевий «Пайпер» з інструктором та учнем і. нарешті, переобладнані вантажні літаки, які розпорошували над джунглями гербіциди, що зберігалися в чорних бочках із розпізнавальними помаранчевими смугами.
Снували чутки про геть інші війни, там на сході, чи то на заході?
Бочки скидалися на бляшанки замороженої «Мінут Мейд»[204], які збільшили божевільним розтягуванням ДНК. І, за чутками, у бочках — канцероген.
Він прислухався до чуток і мінометів, відчував мусонну спеку і чув загальне гасло війни.
Будь причмеленим, чуваче.
Він хотів потрапити до В’єтнаму. Його розум шматували сумніви щодо війни, але він думав, що це саме те, що він має зробити, форма самоаналізу — тримайся непохитним, будь хоробрим, відгукуйся, коли країна кличе. Але було дещо інше: старіша, народжена кров’ю сила — сім’я.
Він не міг уникнути відповідальності. Тут було місце протистояння. Він не хотів дременути, проскочити, відмазатися, лавірувати, дезертирувати, опиратися, здрейфити, накивати п’ятами, втекти до Канади, Швеції або Сан-Франциско, як його старий.
Коли він знаходив цятку на плівці, то перекладав її в літери, числа, координати, градусну сітку й у всю систему знань.
Ом мані падме хум.
Насправді собака взагалі не стрибав, а лише здебільшого зневажливо спостерігав, як фрісбі пролітає повз нього.
Цятка була видимою мантрою, об’єктом без властивостей, саме розташування.
Перлина в осерді лотоса.
Він лежав у мішку, але йому не спалося. Йому була потрібна компанія, тож він розбудив Джанет. Він дотягнувся до неї і тряс, доки вона не прокинулася.
— Я хочу того ж, що і ти.
— Добре, Меттью.
— Я хочу, щоб навколо були знайомі речі. Нетерпляче цього чекаю. Хочу розпочати просто зараз.
— Ти маєш зачекати. Залишайся там. Попрацюй ще рік. Побачимо, що буде, — сказала вона.
— Я хочу придумати прізвиська нашим дітям. Розумієш? Я хочу, щоб у нас було оточення. Я хочу фотографії, столове срібло, те, що одного дня ми передамо дітям. Я хочу обговорювати, що в нас буде на обід. Ти любиш запечені молюски? Ми з тобою майже ніколи не розмовляємо про їжу.
— Залишайся там, — сказала вона. — Уникай поквапних рішень.
— Нетерпляче цього чекаю. Хотілося вибратися звідси якомога швидше. Загалом я б хотів поїхати просто зараз.
— Спи вже, — сказала вона.
— Так багато треба обговорити.
За хвилину вона вже спала. Метт лежав безпомічний, неспроможний протидіяти рою думок. Зрештою він зрозумів, що не зможе заснути, і вирішив зустріти світанок у пустелі.
204
Американська продуктова лінія напоїв (від 1945 року), яка зазвичай асоціюється з лимонадом і помаранчевим соком.