Рот Ейсі викривила презирлива посмішка. Вона позирнула на Клару, зробила останній ковток і зітхнула, ніби випалюючи:
— Гаразд. Пам’ятаєш календар із Мерілін Монро, що ти бачила в моїй студії?
— Звісно.
— Також ти знаєш, що таке починати проект, як іноді змушена починати з низки непорозумінь.
— Завжди так розпочинаю.
— Я думала, працювала, робила ескізи, невеличкі олією та великі вугіллям, і зрештою зрозуміла. Те, що я хочу, — не Мерілін, а підробка Мерілін. Я хочу, щоб воно скидалося на упаковку. Я не хочу Монро, я хочу Менсфілд[206]. Роздуті губи, неосяжні цицьки, усе таке. Тобто це ж так очевидно, а я, бляха, вічність не могла допетрати.
— А я взагалі бачила фільм із Джейн Менсфілд?
— Їх ніхто не бачив. Неважливо. У кіно вона була нестримна, — сказала Ейсі. — Як і всі інші Мерілін. З одного боку, ніколи не буває занадто багато Мерілін. А з другого, тієї хвилини, коли померла Мерілін, із нею померли й усі інші секс-бомби. Наче виникла філософська заборона на їхнє існування. Джейн пережила Мерілін тільки на п’ять років, із яких чотири з половиною вона була посміховиськом, відробленим матеріалом, її бив чоловік, який там за ліком, і їй нічого не лишалося, крім експлуатаційного кіно і непробудного пияцтва.
— Ти переходиш межу. Білі жінки, — сказала Клара.
— Джейн була білим китом. Довелося позбутися багацько шляхетного лайна, доки я зі своєю роботою не опинилася там, де є нині. І я експериментую з кольором і хотіла б почути твою думку.
— Коли завгодно.
— Бо я довіряю лише тобі.
— Відважувати липові компліменти — важка робота, — сказала Клара. — Тому я цим не займаюся.
То було літо, коли Ніксон у кінохроніці п’ятдесятих махав з телеекрана, стискаючи зап’ясток Айка[207], або робив поривчастий рух рукою над головою — раптовий і невротичний, чи прощальний помах із гвинтокрила на галявинці, розкинувши руки й утворивши пальцями дві сумні «V», або хроніку кінця шістдесятих, де руки грайливо злітають окриленим жестом перемоги в ображено-змученому тріумфі — ось я, виродки, не дочекаєтеся.
Майлз умовив її піти до «Блумінґдейлз» і допомогти вибрати подарунок для його матері, бо мати розхвилюється і трохи соромитиметься, закутавшись у щасливу прикрість десь поблизу Толедо, якщо в неї буде щось із «Блумінґдейлз». Вони пройшли просторими приміщеннями із дзеркальними поверхнями, маленькими вузлуватими пляшками та рекламою сотні парфумів, і Клара зрештою дещо знайшла — батикову блузку і капці, що чимось віддалено нагадують перські, і вони попрямували до виходу повз відділення чоловічого одягу, штрихи осіннього декору, низку столиків, вітрин і стелажів з пальтами та шерстяними підкладками, коли Майлз прохопився:
— Зажди.
Що таке, здивувалася вона, і він узяв її за руку — зажди, дивись, не розмовляй. Потім вона побачила, що він мав на увазі. Вісім чи дев’ять чорношкірих хлопчаків рухалися між костюмів і в’язаних светрів, здається, зараз їх уже з десяток, здебільшого підлітки, хоча є й такі, яким не більше десяти років. Потім вона зауважила охоронця, який наближався від периметру, викликаний по рації, і наймолодші намагалися проскочити непоміченими поміж дзеркальних поверхонь, дещо комічно, їхні очні яблука потайки нишпорили довкруги, і вони, напевно, уже зараз відчували тиск, усю вагу спостережень. Один з них майже мимохідь схопив куртку, інший щось сказав, і вони всі рушили, зустрівшись біля однієї з вітрин. Вони хапали й тікали, куртки злітали з вішаків, вішаки стрибали по підлозі, а вони хапали, що могли, дві-три куртки, дехто з них, хтось лише одну, або двоє хлопчаків зривали ту саму куртку і бігли до різних виходів. До них похапцем наближалися двоє охоронців, і ще один майже навпочіпки причаївся біля головного входу. Покупці стояли непорушно і сторожко, заклякнувши в нейтральних зонах, коли одного хлопчака злапав охоронець, і Клара відчула, як пів десятка інших кинулися навтьоки, снуючи й ухиляючись, плескаючи рукавами курток.
І Майлз голосом, який бринів найщирішим задоволенням, сказав:
— Шкіра.
І додав:
— Вони їдуть підземкою до П’ятдесят дев’ятої вулиці й піднімаються сходами просто до магазину, вони наводнюють одне приміщення і хапають усе, що можуть, і за мить зникають, отакої, у десятці різних напрямків.
Він сказав:
— У кращому разі служба охорони спіймає двох чи трьох.
І додав:
— Зверни увагу, вони не брали великі утеплені парки, зимовий одяг з відлогами або пухові жилети. Лише шкіру. Вони брали шкіру. — І від захоплення його голос лунав як музика.
206
Джейн Менсфілд (1933–1967) — американська кіноакторка, що разом із Мерілін Монро була одним із секс-символів 1950-х. Мала нетривалу кінокар’єру і в 1960-х отримувала менш значні ролі в мелодрамах і комедіях.
207
Айк — прізвисько 34-го президента США (1953–1961) Двайта Айзенгауера, прем’єр-міністром адміністрації якого був Річард Ніксон — 37-й президент США (1969–1974).