Речі вилітали з її рук. Склянка полетіла, коли вона стояла в когось на веранді. На самоті в машині Естер вона говорила про лівий і правий поворот, декламуючи вголос напрямок руху, нагадуючи собі зупинитися на червоне.
По телефону Майлз сказав:
— Люди тут, розумієш, не вважають конче химерним те, що жінка нездужає щоразу, коли за тисячу миль звідси нездужає Генрі Кіссинджер[208]. Ми, невдячні, маємо хворіти по-своєму.
Здійнявся і не вщухав вітер, який ніс легкий присмак кінця літа, й Естер сказала: «Скидається на трамонтан», — і Кларі раптово спав на думку Альберт чи, може, і не раптово: він любив італійські назви для різних вітрів, які дмуть з Альп і африканського узбережжя.
І, щиро кажучи, їй не сподобалася робота англійського скульптора, попри всю спорідненість зловісних сумнівів.
— Ні, серйозно, вигляд маєш неперевершений, — сказала Естер.
Ночі такі прохолодні й ясні. Тіні, шепіт, лінія чоловічого підборіддя, його волосся, те, як він тримає келих із вином.
Естер сказала:
— Джек, звісно, як дитина. Тому він і залишився на канапі, коли йому того вечора стало зле.
— Він хотів бути серед людей.
— Він найбільша дитина, яку тільки можна уявити, але, якщо він помре на моїх руках, це мене вмить спустошить.
Вона любила їх обох і так їм і сказала, коли їхала, як це буває після чотирьох діб безперервного вітру, гарної їжі, розмов і картопляних полів, що під високими швидкими хмарами чітко тягнуться до самих дюн.
Яке щастя жити, думала вона, сидячи невидимцем із цигаркою на своєму просторому місці у зворотному потязі й нетерпляче чекаючи на повернення додому: сама вдома, оточена всіма речами й текстурами, де знову почуватимешся знайомою із самою собою.
Її батько зазвичай казав:
— Найкраща частина подорожі — повернення додому.
Але хіба вони кудись їздили? Зрідка й ненадовго, орендували бунгало на озері з іншою родиною, бо «Не дай Боже, нам стане тісно, — казала мати, — і швидше повертаймося, доки хтось не поцупив записку, залишену молочнику».
Коли мати Клари знайшла в нього в піджаку візитівку — вона здавала в хімчистку його костюм і знайшла візитівку з його прізвищем, але без компанії, і прізвище писалося через «ікс», і вона, звісно, вчинила йому допит.
Він сказав, що то для можливих відряджень. Він хотів мати картку, щоб принагідно дати комусь у потязі.
Мати сказала:
— Я не про те запитала. Навіть не варто казати, як мені начхати на ці подорожі.
— Отже, про що ж ти запитуєш?
— Я запитую про написання, — сказала мати. — Сакс через «chs» — не складне прізвище.
Він відповів:
— Річ не в тім, просте чи складне.
Мати запитала:
— Що таке с-а-кс? Це що? Це означає, що ти змінюєш професію? Тепер у нас у хаті джазовий музикант?
Він відповів:
— Це дрібниця, не переймайся.
Мати сказала:
— Це не така вже і дрібниця.
Він сказав:
— Прізвища вимовляються однаково. Це дрібниця. Я лише змінив правопис, щоб подорожнім у потязі, які звикли до простих прізвищ, було легше його вимовити. Зверни увагу, більшість прізвищ у бізнесі прості.
— Сакс через «chs» — просте прізвище, — сказала мати. — Це не складне прізвище, хіба що в потязі, про який ти говориш, повно людей, у яких, скажімо, проблеми з головою.
Дівоче прізвище матері було Соловейчик.
Він сказав:
— Це не через складність чи простоту прізвища. Це те, що кажуть літери. Уся справа в цих «с-h».
Мати запитала:
— І через що буча?
І батько видав звук, який Клара не забуде ніколи. Упродовж багатьох років по тому вона безліч разів про нього думала. Він видав різко-гортанний звук, що виник у задній частині рота, деренчливий і металевий, сповнений ворожості, і спочатку вона думала, що він надрукував візитівку, бо не хотів, щоб люди помилково вважали його німцем, а потім думала, що він надрукував візитівку, бо не хотів, щоб люди знали, що він єврей.
Люди в потягах. Бізнесмени з візитівками й набором для гоління у приватних купе найважливіших потягів, що відходять від вокзалу Ґранд-Сентрал.
Цікаво, яку відстань мав він подолати від скрипучого звуку того «с-h» з його обширом асоціацій, гортанною історією і культурою, тих запахів і вимов із передпокоїв — від цього до невідомого «ікс», знаку містера аноніма.
І ця зміна викликала Кларину відданість саме через те, що вона не мала жодного практичного сенсу, бо вона викривала те, як розум звивається під дією певних тортур.