Горлання строкатих хлопців луною відбивається від міцного бетону.
Коттер гадає, що бачить праворуч прохід до турнікета. Він відкидає все непотрібне для стрибка. Деякі досі стрибають, деякі допіру приміряються, деяким треба підстригтися, у декого дівчата в шерстяних светрах, а решта приземляється юрмищем, силкуючись підвестись і розбігтися. Двійко стадіонних копів трюхикає униз по пандусу. Коттер скидає ці елементи, щойно вони виникають, скидає тисячі хвиль інформації, які потрапляють на його шкіру. Його погляд зосереджений на сталевих планках, випнутих зі стовпа. Він набирає швидкість і, здається, втрачає свою незграбність, вайлуватий ляк гормонів, Непричетність і затинання — печать його неповноліття. Він лише хлопець, який біжить, ледь помітна вулична постать, але те, як саме біг виявляє ключ до розгадки буття, залишаючи саму свідомість, отак, здається, темношкірий хлопчина відкривається світу, так кровоприплив десятка його широких кроків стає дуже красномовним.
Потім він відривається від землі та плине, почуваючись таким собі пещеним і нескуйовдженим бізнесменом, який летить із Канзас-Сіті з портфелем, повним банківських векселей. Голову втягнув, ліва нога проминає планки. Й однієї подовженої, відстороненої та переривчастої миті він точно бачить, куди приземлятиметься і куди бігтиме, хоча й знає, що вони його переслідуватимуть тієї ж секунди, коли він торкнеться землі, хоч він буде в небезпеці наступні декілька годин — позираючи ліворуч і праворуч — страху в ньому тепер менше.
Він м’яко спускається і легко обходить білетера, який намацує свій впалий кашкет, і Коттер цілковито певен — знає це повсякчас, так глибоко, як може сягнути розум, він відчуває, як знання закалатало в його бігунському серці, — уже не спіймають.
Аж ось і муніципальна туша копа зі зброєю, кайданками, ліхтариком і кийком, усе це метляється на його паску, а кишеня напхана штрафними квитанціями. Коттер робить танцювальний фінт, який заледве не справляє його на коліна, і їдці хот-догів згинаються навпіл, щоб побачити, як хлопчина віражем іде геть, м’яко прискорюючись, злегка мізинцем покивуючи копу «бувай».
Він доволі часто так себе дивує, роблячи якусь витівку, що зі свистом вигулькує з непередбаченої примхи.
Він біжить угору затіненим пандусом і вбігає в перевиття балок, підпір і розлитого світла. Він чує дедалі гучніші останні акорди національного гімну і бачить величезну відкриту підкову трибуни для глядачів і те розгорнуте трав’яне видиво, яке, здається, завжди означало, що він переступив за межі свого життя, — потертий блиск, який вихиляється і вигинається від понагрібаного ґрунту інфілда[1] до високої зеленої огорожі. Хвилювання від появи. Він біжить у чверть сили, витягуючи шию, щоб побачити ряди сидінь, і шукає непримітний клин позаду підпори. Він вганяється в прохід у секторі 35 і входить до жару і запаху вболівальницької маси, входячи в дим, що звисає з нижньої частини другого ярусу, він чує розмови, він занурюється в глибоке гудіння, він чує, як під час розминки від подач тріскотить рукавичка кетчера[2], низка різких звуків, які несуть хвіст другорядних звуків комети.
Потім губиш його в натовпі.
У коментаторській кабінці саме говорять про натовп. Говорять, що скидається на тридцять п’ять тисяч, і розмірковують, як це з’ясувати. Коли подумати про шорсткі історії команд, віру і пристрасті вболівальників і те, як ці сили переплітаються по всьому місту, і коли подумати про саму гру, пан або пропав, третя гра в триматчевому плей-оф, і сказати назви «Джаєнтс»[3] і «Доджерз»[4], і зважити на те, як гравці відкрито один одного ненавидять, і пригадати, яким саме виявився цей рік, гонитва за вимпелом, яка довела місто до здушеного екстазу, останні конвульсії, для яких треба запозичити німецьке слово, щоб виповісти ту суміш задоволення, страху і неспокою, і коли подумати про кровну відданість, про оце й говорили в кабінці — любов до команди, що пролягає по всіх районах і крізь прилеглі передмістя й аж ген-ген до яблучних округів і репаної півночі, то як пояснити двадцять тисяч порожніх місць?
Технік каже:
— Цілий день видається, що ось-ось задощить. Псує настрій. І люди шлють гру під три чорти.
1
Інфілд (англ.
2
Кетчер (англ.
3
«Джаєнтс» (англ.
4
«Доджерз» (англ.