Переважно вони сиділи на підлозі. В одній з кімнат було кілька складаних стільців і канапа, а інші скупчилися в кутках, та все ж більшість сиділа на підлозі, вкритій плямами від газованки й невимовної брудоти. Телевізори у квартирі стояли один на одному де тільки можна, а деякі стовбичили на телевізійних столиках із випусками телепрограм, були й телевізори з кролячими вухами антен і декілька з корпусами зі старого червоного дерева, з екранами будь-якого розміру від найменшого імпортованого «очного яблука» до велетенського обличчя авансцени якогось домашнього бога.
А одна зі стін кімнати була з телевізорів, імовірно, десь сотня однакових ящиків від підлоги до стелі.
Клара і Майлз стояли в кутку, і вона почала абстрагуватися від події задовго до того, як сюди потрапила, бо їй розповіли, що саме там станеться, але все одно це треба бачити, попри будь-який острах.
Подія була рідкісна і дивна. Показ піратської копії восьмиміліметрового любительського відео, що триває близько двадцяти секунд. Певно, навіть трохи більше. Плівка відома, як фільм Запрудера, і майже ніхто, крім урядових осіб, його не бачив.
Звісно, подія знакова, на межі особливої напруги. Проте присутні відчували не лише щастя, а і плинний страх, ртутний показник із шістдесятих, що виразно межував з психоделією.
Плівку спочатку запустили в одній з кімнат, розмите зображення стрибало, взагалі уривчаста плівка, любительське відео на Супер 8[209], у бризках сонячного світла вулицею рухається лімузин, і голова то зникає, то знову з’являється в кадрі, потім потужний постріл, що його вбиває, зненацька, просто в голову, і люди в кімнаті ахають, потім ще раз, а за п’ять секунд «ах» уже лунає в дальній кімнаті, однакове видихання повітря з легень, наче окрик недовіри, і жінка на підлозі відвертається і ховає обличчя, бо це щось цілковито нове, придушуване всі ці роки, відомий постріл у голову, і вони мають змиритись із враженням — попри той факт, що це вбивство президента, поза цим фактом вони мають змиритись із враженням, що будь-яка надзвукова куля певної вбивчої характеристики зробить те саме з будь-якою людською головою, і відсічені тканини та розітнутий череп — то жахливе одкровення.
І, о чорт забирай, о боже, вона влучає спереду, хіба ні?
Але й інше, уся ця сцена починається з кадру 313, і хіба не знаєш, що Майлз скаже пізніше: там неодмінно мало з’явитися тринадцять.
У неї знову почала боліти спина, сон став епізодичним, й інколи було нестерпно сидіти на стільці. їй радили піти на йогу. Розповідали про трав’яні чаї та комплексний масаж.
Вона пішла провідати в лікарні Джека Маршалла, який одужував після операції на серці, вона пішла з Естер, яка вважала відвідування лікарні подією із часів стародавніх фараонів, коли надаєш обличчю серйозний вигляд і стримано одягаєшся, приносиш книжки, пазли та квіти, а також приводиш священника, щоб той виголосив декілька фраз.
Естер, здається, і гадки не мала про те, що відбувається в лікарнях; вона йшла, зіщулившись, тримаючись подалі від дверей до палат, боючись щось випадково побачити або підхопити, надто всім переймаючись, — виклик її відчуженості від подібних справ.
Джек сказав, що найбридкіше слово — це катетер.
Їй радили їсти цільнозернові каші, купатися в теплій ванні та поїхати до Фінляндії до чоловіка, який знається на масажі попереку.
На початку осені вона, звісно, пішла до Ейсі на відкриття виставки в новій популярній галереї у верхньому Мангеттені, Ейсі мала неперевершений вигляд у білому полотняному костюмі й бандо у блискітках, а на її роботах були самі груди й дупи у вигляді сердечок, грубий напад, у якому жіночі частини тіла, обтислі сукні, пухкі вуста і великі цицьки стають своєрідною політикою.
Тут бракує комфорту, думала Клара. Якщо жінки хворіють на незавершеність і зрештою деякі одужують, а інші ні, тоді ці картини хизуються саме цим, милуються, кидають просто у ваше обличчя. Й Ейсі розмістила свої аргументи в композиції й перспективі, у дивній тілесності, у масивно зміщеній дупі, порушених лініях, співвідношенні грудей до тіла, у тому, як Джейн виходить, нахилившись, зі свого «ягуара», в усіх жадібних надлишках, її колінах і виїмці промежини, яка вибухає через її сексуальність.
Питання в тому, куди спрямовані сили. Бо тут жінка, яка живе поза бюрократичних потреб чоловічого бажання, поза досконалих церемоній і хтивих рук.
Ейсі використовувала відтінки, тілесні тони, цілком непопсові, багато піску і бурштину, прекрасну обгорілу троянду, вицвілу смужку, що перетинала кожне полотно по верхньому краю, трохи сумно і обшарпано, усе дещо невиразне і двоїсте, ксероксні кольори, і цей штрих підказував — це не Джейн, а її підробка, репродукція богині, і вона значно сильніша саме тому, що несправжня.
209
8-міліметрова плівка компанії «Кодак», виробництво якої розпочали 1965 року. Запрудер (уродженець Ковеля у Волинській губернії) знімав на 8-міліметрову кіноплівку