І так, дійсно, Чарлі й сам час від часу практикував такі еротичні пустощі з тою чи тою самотньою молодицею, що працювала у виробничому відділі або на якомусь рівні наплавної бази, у каютах, із самотніми і, насправді, не завжди молодими. Та чи подобалися йому такі інтерлюдії, чи то були сумні розваги, до яких він вдавався на голому просторі розкладеного дивана, що займав собою всю кімнату і через який треба перелазити, щоб сходити відлити? У нього був чудовий секс із дружиною на старовинному ліжку з вирізьбленими дубовими ніжками, тож нащо тобі, Чарлі, фестивалити з понурою секретаркою, що відповідає за медіа? Дивна форма приборкання певної моделі поведінки або крупинки буття, занадто прозорої, щоб її міг зміряти рекламний агент.
— Це виклик, Двейне. Ти маєш розуміти містичний струм, що пронизує ніч і з’єднує мільйони людей по всьому континентальному суходолі, змушуючи їх якнайперше вранці купувати певний продукт. Їм треба його мати, а тобі треба бути готовим зустріти їх, коли вони з’являться.
Він сказав:
— Запакований товар і знеболювальне. На них тримається країна.
У дверях виник смаглявий хлопець.
— То ви замовляли сок помаранча?
Чарлі виловив із кишені дріб’язок і заплатив. Він видобув надсильну пілюлю антациду з пляшечки на столі й ковтнув її разом із водянистим і майже прогірклим соком без м’якоті, сподіваючись на те, що зможе нейтралізувати кислотність шлункового соку.
Він розповів Двейнові непристойний жарт і відчув, як той десь там, у прерії, зашарівся. Тепер можна й додому піти. Чарлі пройшов через доволі розкішне фоє у стилі вавилонського ар-деко і поспішив до шведки-масажистки, яка десять хвилин молотила його хворий поперек. Потім поїхав до «Брукс бразерз»[236] і вибрав кілька тенісок, бо що може бути веселішим за спонтанні покупки? Він знову пройшов через Медісон до «Чоловічого бару» у готелі «Білтмор», де незле нажлуктився віскі «Катті» із льодом і залишив заклад, хитаючись, ковзаючи через широку частину вокзалу Ґранд-Сентрал, стискаючи м’яч Боббі Томсона в кишені пальта — всепогодного «Барберрі», яке він любив, як брата, і що йому так пасувало, особливо до костюма із сизого габардину, який для Чарлі пошив хлопчина, що робив лацкани для організованої злочинності, — бо він вирішив, що залишати м’яч у кабінеті вже небезпечно, і хотів, щоб той був у сина, будь що, через любов чи гроші, справжній він чи фальшивка, але, будь ласка, Чакі, не зловживай моєю довірою, я можу впасти мертвим, передаючи за вечерею начинені гриби, і я хочу, щоб ти взяв цю річ, зберігав і дбав про неї, і він широким кроком рушив крізь ворота саме вчасно, щоб встигнути на потяг, найвища еволюційна точка всіх людських зусиль, і він стрімголов кинувся до вагона-ресторана, сповненого достосту подібних до Чарлі людей, плюс-мінус кілька років, кілька сивих волосин і подробиць їхніх найлихіших мрій.
Останній експрес до Вестпорта.
3
Про Папу[237] снували різні історії. Доповіді, потаємні плітки, що подорожують країною, від однієї парафії до іншої. Папа Пій бачив містичні видіння. Такі снували чутки. Він був свідком низки надприродних подій і бачив предмети навіть глупої ночі. Таку історію переповідали люди, не знаю, черниці, літні пані поминальними ночами, а може, і заможні парафіяни, рум’яні й здорові, члени «Лицарів Колумба»[238]. Люди чують подібне і відчувають, як щось у їхніх душах перевертається, стрибок від доброго старого життя ритмічних співомовок до зовсім іншого тлумачення.
На занятті один учень нагадав про ці плітки отцу Паулусу під час обговорення такого предмета, як томатологія, тобто наука про дива.
Старий священник подивився у вікно.
— Якби ти пив червоне даго[239] до третьої ночі, то теж мав би видіння.
Я завітав до отця в кабінет того ж дня, але пізніше. Це була подорож у чверть кілометра крізь білу стіну хурделиці. Я відкотив і натягнув на вуха краї в’язаної шапки, виставивши передпліччя, як хвилеріз супроти цього суворого фізичного явища, хуртовини на відкритій місцевості, реальності величезного континенту, що зветься Північна Америка, завжди нова і невідома.
Отець почав говорити, коли я ще не встиг зняти куртку.
— У таку погоду в мене замерзає волосся в носі. Отоді я й мрію переїхати на південь Франції.
236
Один з найстаріших брендів чоловічого одягу в США, популярний серед акторів і політиків. Компанія заснована 1818 року на Мангеттені.
238
«Лицарі Колумба» — християнське братерство римо-католицької церкви, що займається доброчинністю і соціальною діяльністю.
239
Дешеве доступне вино, назва якого походить від зневажливого сленгового наймення іммігрантів, особливо італійців.