— То я дивак чи ти?
— Ти йдеш за мною в дамську кімнату.
— Ні, зажди-зажди-зажди-зажди. Ти відчуваєш, як я дивлюся на тебе, коли спиш, і вважаєш, що я дивак? І хто дивак? — запитав я.
І траплялося, що відокремлюєшся від неймовірного дихання і навіть відчуваєш білу тінь, що заслизнула в паралельну особу, створену зі світла розуму, що, здається, говорить замість тебе.
Або:
— Ти не змусиш мене це робити, — казала вона, проводячи рукою по шву моєї ширінки, коли я намагаюся вести машину.
А якось, коли я був добу сам, не вмикаючи радіо і не читаючи газет, і безцільно їхав кілька годин, а потім зрештою зупинився, припаркувався і пішов на майданчик для пікніка з білокорими деревами та сміттєвими баками для залишків їжі, і там на лавці сидів стурбований чоловік, це було десь за Фресно, хоча, можливо, його просто поглинули думки або щось непокоїло, і я відчув незрозумілий смуток, відчуття, що могло бути моїм або їхнім, маленьких сімей з їжею на паперових тарілках, нещасного чоловіка, згорбленого на лавці, самого місця, самої лавки та сміттєвих баків без кришки.
Я придбав листівку, щоб відправити їй, коли вона поїде своїм шляхом, а я своїм, листівку зі столиком для пікніку серед дерев, і я запхнув її між сторінок книжки у своїй сумці, доки не з’ясую, що там написати.
4
Перший чоловік стоїть біля вікна свого величного люксу у «Волдорфі». Він споглядав, як жовті таксі розчиняються у млосних сутінках, специфічному марнотратному світлі, що, тьмяніючи, падає на Парк-авеню саме тоді, коли люди збираються залишити офіс і знову перетворитися на чоловіків і дружин або ким там стають люди у своїх приглушених словах, коли дедалі швидше настають шепіткі вечори.
Другий чоловік сидить на дивані, схрестивши ноги, і переглядає звіти Бюро.
Едґар сказав:
— Ти ж поклав маски.
Другий чоловік кивнув на знак згоди, але Едґар того не побачив.
— Молодший, маски.
— Вони у нас, так. Я дивлюся нагадування з безпеки, воно достоту трохи неприємне.
— Не хочу цього чути. Запхни його куди-небудь. Я занадто добре почуваюся.
— Протести. Увечері перед «Плаза».
— Через що ці виродки протестують? Скажи, будь ласка, — вимовив Едґар удосконаленим за роки тоном напруженої розваги, вигравіюваної одинадцятьма видами іронії.
— Через війну, здається.
— Війну.
— Саме так, — сказав другий чоловік.
Вони зупинилися в готелі «Волдорф», який Джей Едґар Гувер обирав під час перебування в Нью-Йорку, а сама вечірка, бал, гулянка, світський захід сезону, десятиріччя і, безсумнівно, пів сторіччя — бал відбувався в танцювальній залі «Плази».
Едґар змінив тему, але тільки подумки. Він задивився на Парк, де земля закруглялася в бік Гарлему. Можливо, на нього напосіла ностальгія через глибоке і мінливе світло або через шум, приглушене гудіння клаксонів таксі, звук, який тут на безпечній відстані видавався навдивовижу по-людськи щасливим, тихі «фа-фа» і «бі-біп» наче несли відгомін свята.
Він запитав:
— Де ти був, коли Томсон вибив гоумер?
— Перепрошую?
— Де ти був?
— Так?
— Не переймайся. Думки вголос, Молодший.
Клайд Толсон[248], відомий як Молодший, найвідданіший помічник Едґара в Бюро, найкращий друг і неодмінний компаньйон.
Звісно, вони старіли. Клайд був на п’ять років молодший за Едґара, але не такий проникливий, як той, і його пам’ять, впорядкована немов картотека, видавала інформацію вже не так блискавично. Але Едґар кирпатий і присадкуватий, з бровами, як крила кажана, а Клайд високий, із випнутою щелепою і вишуканими манерами, доволі шляхетний чоловік, який любить спілкуватися, — знову на відміну від свого боса, який вважав, що так можна дуже легко самого себе зрадити, слово за слово, щоразу, коли розтуляєш свою пельку, щоб заговорити.
Едґар тримав склянку зі скотчем. Він обдивився, чи не має там плям, потім вдихнув і зробив ковток, відчуваючи, як обвуглені пари щипають язик. Сплачений номер, заспокійливий напій, Молодший у кімнаті, вечірка, про яку всі говорять уже кілька місяців, славнозвісна, хоча ще не відбулася, небажані переходи в стан гострого збентеження, безсоння, недієздатність — так, Едґар цього вечора почувався дуже добре.
Балаканину він не любив, але гарні вечірки обожнював. Зокрема, він любив знаменитостей, а ввечері в «Плазі» має бути рясно гламурних ссавців. Видатні особи, смак, стильні дотепи. Кволий школяр досі чаївся в товстому тулубі директора, і ця самотня криптодитина оживала по-справжньому в присутності людей з шоу-бізнесу та інших живих ікон — дітей-зірок, бейсболістів, боксерів, навіть голлівудських коней і собак.