— Арештуємо їх і висунемо обвинувачення, — сказав Клайд. — Це все, на що ми спроможні.
Едґар повернувся, усміхаючись.
— Можливо, через це я симпатизую мафії.
Клайд усміхнувся.
— Ти завжди був напівгангстером, — сказав він.
Вони розсміялися.
— Пам’ятаєш, як ми носили «Томмі-гани»?[249] — запитав Едґар.
— Коли навколо нишпорили фоторепортери.
Вони знову розсміялися.
— І ти завжди був поруч зі мною, позував, як герой.
— Едґар і Клайд, — сказав Клайд.
— Клайд і Едґар, — сказав Едґар.
Де потреби одного тримати все під контролем натрапляли на приплив параної іншого, там досьє справляло обопільне задоволення. Годуєш обидві сили одним порухом.
— Мені подобалися тридцяті, — сказав Едґар. — Я не люблю шістдесяті. Не люблю взагалі.
Письмовий стіл у кінці кімнати в якомусь сенсі був із тридцятих, устаткований усім необхідним за вимогами Едґара. Дві чорні перові ручки. Дві пляшечки чорнил «Скріп перманент роял блу» № 52. Шість загострених олівців «Ебергард Фабер» № 2. Два білі блокноти для нотаток 5 х 8 з полотняною обкладинкою. Нова лампочка на 60 ват у торшері. Директор не бажав дихати пилом старих лампочок, що освітлювали читво невідомих осіб. Газети, путівники, Біблії Ґедеона, еротична, підривна, підпільна література — усе те, що люди гортають сам на сам у готелі, слинячи великий палець і дихаючи.
Клайд позирнув на годинник. Спочатку вечеря на двох, практика, що триває десятиріччя, а потім коротка подорож до «Плази».
Там буде «Чорно-білий бал». Божественне зібрання п’ятисот осіб, маскарад, вхід лише за запрошеннями, смокінг і чорна маска для чоловіків, вечірня сукня і біла маска для жінок.
Вечірку влаштував письменник Трумен Капоте для видавця Кетрін Грем, і неперевірена інформація, породжена гостями, безумовно, стане мостиком, що з’єднає провалля між журналістикою і вигадкою.
Спочатку Едґара не запросили. Та владнати питання із запрошенням було неважко. Едґар сказав Клайду. Клайд сказав комусь наближеному до Капоте. Звісно, вони всі перебували в картотеці, усі задіяні в підготовці події — усі в каталогах і досьє по самі вуха, і жоден не бажає образити директора.
Клайд узяв слухавку зі столу. Телефонувала жінка, яка робила маски, збиралася прийти на примірювання.
Едґар помітив, що на Клайдові краватка в цяточку. Маленькі фігурки на ній скидалися на інфузорію-туфельку, зловісні організми із стравоходом і харчовими жолобками. Удома Едґар мав унітаз на платформі, щоб ізолювати себе від підлоги з її різноманітними формами життя. І він наказав своїм підлеглим із лабораторії облаштувати чисту кімнату в Бюро з безпрецедентними стандартами гігієни. Біла кімната, яку обслуговує персонал у білому, і вони самі теж бажано білі — працюють у стерильному середовищі без забруднювальних речовин, пилу і бактерій, із потужним білим освітленням, де Едґар і сам міг приємно збавити час, почуваючись уразливим для довколишніх сил.
До них увійшла Таня Беренджер у довгій сукні й черевиках із комісійки, колись знаменита костюмерша, а тепер стара й неохайна мешканка кімнати в похмурому готелі неподалік від Таймз-сквер, де портьє сидить за ґратками та їсть сандвіч із язиком. Люди вистежували її три-чотири рази на рік, щоб замовити маски для урочистостей, і вона знайшла собі доволі стабільну роботу в приватному клубі у Віллиджі, де створювала садомазохістські аксесуари.
Двійко чоловіків, як завжди, коли в кімнату заходила незнайома жінка і бракувало інших й атмосфери дружніх веселощів, так, вони зазвичай ставали скутими й займали оборону, начебто здивовані появою озброєного зловмисника.
Клайд не відходив від Едґара, передчуваючи потенційну свавільну поведінку жінки. На ній був товстий шар макіяжу, який вона, мабуть, приготувала, виливши фарбу з банки. І Клайд зауважив, що одна кишеня на її сукні трохи обвисла і шов розійшовся.
Вона заговорила до Едґара з якоюсь жалісною прихильністю.
— Ви знаєте, що я не можу дозволити одягнути свою маску, мій любий, не надавши консультації. Я маю покласти руки людині на голову. Кепсько, що я мала створювати свій objet[250] за письмовими інструкціями, наче водопровідник, що встановлює зливальницю.
У неї була європейська вимова, пошрамована і обпечена тривалим життям у Нью-Йорку. А волосся сяяло ретушованим блиском мертвої ворони, що сидить на паличці.