Звісно, Клайд ознайомився з досьє Тані Беренджер. У картотеці про неї було вдосталь матеріалу. За різних часів її звинувачували в тому, що вона лесбійка, соціалістка, комуністка, наркоманка, розлучена, єврейка, католичка, негритянка, іммігрантка й матір-одиначка.
Майже все, чому Едґар не довіряв і чого боявся. Але вона робила виняткові маски, тому Клайд хутко її задіяв.
Він поквапився до кімнати Едґара і приніс маску.
Тримаючи її в руках, вона спершу поглянула на Едґара, а потім на маску, виводячи рівняння, і в директора дивно стиснуло груди від цікавості, чи він того вартий.
Вона піднесла предмет до очей, десь п’ятнадцять сантиметрів від обличчя, і крізь вічка подивилася на Едґара. Едґар у відповідь поглянув на маску, наче на живу, наче то особистість, яку він доволі рішуче намірився позичити на одну-єдину ніч у місті.
Маска з гладенької чорної шкіри з подовженням, як велосипедний руль, і розсипом сяйливих блискіток довкола очей.
Таня запитала:
— Надягнете чи хочете з нею поговорити?
Та він був не зовсім готовий.
— А я хочу її одягнути, Молодший?
— Сміливіше.
Таня сказала:
— Шкіра. Вона така справжня, ага? Наче надягаєш обличчя іншої людини.
Вона притулила маску до голови Едґара: стебнована стрічка не дуже туга, а шкіра на його обличчі як жива.
Потім вона взяла його за плечі й повільно повернула до дзеркала над столом. Клайд забрав віскі з його руки.
Маска його змінила. Уперше за кілька років він не бачив себе орендарем у старому приземкуватому пухкому тілі з неосяжною і незграбною головою.
— Я можу звати вас Едґар, добре? Можна сказати, як я вас бачу? Ви зрілий і обережний чоловік із сексуальним мотоциклістом-горлорізом, який звивається, щоб вирватися на волю. Блискітки надають божевільного виразу, розумієте?
Він почувався розталим, сновидним і причмеленим.
Вона трохи підлаштувала маску, і, навіть зіщулившись від її дотику, Едґар відчув пронизливе поколювання. Вона підступна і розбещена, і її слухаєш, наче свою бабусю, яка говорить тобі непристойності на вухо.
— Ви для мене брутальний байкер, розумієте, приїжджаєте до міста, щоб стати ватажком садистів і некрофілів.
Клайд, стримано сполоханий, спостерігав, як із Таніної кишені виповз тарган і повільно поліз униз по нозі. Такий великий, як бувають в Іспанському Гарлемі[251] і з антенами, якими можна ловити «Бі-Бі-Сі». 1
Маска чудово сидить, дорогенький. У вас вилиці дикуна на тілистій людині. Я б хотіла зробити суцільне обличчя, розумієте? Світлові ефекти й тіні.
Клайд обережно взяв її за руку, приховуючи таргана від Едґара.
— А можна я ще дещо скажу? Сьогоднішній бал ідеально вам пасує. Бо, як на мене, ви дуже чорно-білий. Будете цілком в образі, так.
Коли вона пішла, чоловіки вдалися до практичних приготувань. Клайд зробив замовлення в ресторані й витягнув їхнє вечірнє вбрання. Едґар поклав маску на стіл і пішов до ванної.
Завершивши, він одягнув свій пухнастий халат і став біля вікна, потягуючи залишок напою. Поверх клаксонів до нього долинув рипучий звук, який здіймався у сутінках. Нью-Йорк був не такий привітний, як раніше, коли бари й нічні клуби слугували місцем розваги для жвавих і чарівних жінок і чоловіків-гультяїв із комічним смаком.
— Молодший, отой шум. Чуєш?
Клайд без піджака ввійшов у кімнату, тримаючи щітку для взуття.
— Так, ледь-ледь.
— Хіба це можливо?
— Так, це можуть бути мітингувальники коло «Плази».
— Вітер.
— Так, вітер несе сюди звук.
Вони чули потужні ритмічні залпи голосів, що скандували гнівні гасла, знов і знов, голосніше, ущухали, коли змінювався вітер, а потім знову чутні.
— Ти ж знаєш, що вони вимагають? — запитав Едґар.
Упродовж сторіччя, пошарпаного світовими війнами й іншими видами масового насилля, завжди відчувався «підземний» голос, що долунював крізь вогонь гармат і «тах-тах» зеніток, а часом ставав доволі сильним і зливався зі звуками бою. Боротьба між державою і таємними групами заколотників із дикими очима, породженими самою державою, — анархісти, терористи, наймані вбивці й революціонери, які прагли апокаліптичних змін. Інколи, звісно, їм щастило. Пристрасним завданням держави було стримати, міцно стиснувши та зберігаючи свої вимоги до найруйнівнішої з можливих сил. Із появою ядерної зброї ця сила стала повністю ототожнюватися з державою. Хмара-гриб стала божеством Знищення і Загибелі. Держава контролювала знаряддя апокаліпсису. Однак Едґар біля вікна чув сигнали старої тривоги. Він подумав, що, імовірно, знову настає той час, коли з’являються заколотницькі ідеї та відроджуються бунтарські зграї, патлаті чоловіки й жінки, нечупари, які трахалися будь-де і будь-коли, які ставили за мету озброєний і організований супротив, намагаючись повалити державний устрій і наблизити кінець чинного порядку.