Так, Едґар аж спітнів від збудження.
Він зупинився перекинутися слівцем із Френком Сінатрою і його юною дружиною-актрисою, німфою з хлопчачою зачіскою і маскою-метеликом[254]:
— Джедґаре, старий бойовий кінь. Давненько тебе не бачив.
— Так, знаю.
— Tempus fugits[255], авжеж, друже?
— Так, безумовно, — підтвердив Едґар. — Познайом зі своєю коханою.
Сінатра вже перебував у картотеці. Як і безліч інших людей у приміщенні. Ніхто з присутніх у залі, жоден з них не віддавався своїй справі так, як це робив Едґар. Але Едґар не випромінював довкола себе яскраве світло. Едґар працював у напівтемряві, маніпулюючи й наближаючи крах. Він мав маленьку тьмяну скупу славу державного службовця. А не відкритий і впевнений прояв, не нестримний космічний шквал схвальних вигуків.
Під згорнутою завісою на сцені почергово виступали два бенди. Бенд білої спільноти й чорний соул-бенд. Усі музиканти теж були в масках.
Присутнім сподобалася шкіряна маска Едґара. Так вони йому казали. Жінка зі страусовим пір’ям лизнула його зав’язки. Інша назвала його Байкером. Драматург-гей закотив під лоба очі.
Вони знайшли свій столик і присіли перепочити, попиваючи шампанське і смакуючи ласощами з буфету. Клайд вимовляв імена тих, хто танцював поруч, й Едґар коментував їхні життя, кар’єри й особисті пристрасті. Коли йому не вдавалося пригадати якісь анекдотичні факти, то Клайд швиденько йому підказував.
Їх проминув Енді Воргол у масці-фотографії його обличчя.
Одна жінка запросила Едґара на танець, він зашарівся і запалив цигарку.
Якісь Лорд і Леді тримали маски на паличках.
Якась жінка одягла сексуальний апостольник черниці.
Один чоловік був у відлозі ката.
Едґар сокорив своїм старим уривчастим голосом, як радіокоментатор під час оголошення низки надзвичайних новин. Клайд радів, що бос так пожвавішав. Вони зауважили кількох людей, яких знали професійно, обличчя з адміністрації, минулої й теперішньої, чоловіків, які обіймали втаємничені й відповідальні посади, і Клайд відзначив, як танцювальна зала пульсувала від перехрещуваних інтересів й апетитів. Політична влада хтиво змішувалася з мистецтвом і літературою. Історики з блискучими довбешками гуртувалися з чарівними представниками суспільства й моди. Тут були дипломати, які танцювали із зірками кіно, і Нобелівські лауреати, що по-товариськи розповідали історії транспортним магнатам, і бродвейський напівсвіт, й індустрія чуток пліч-о-пліч з іноземними кореспондентами.
А ще було соромливе відчуття того, що настає певна визначальна мить. Жахлива перспектива, подумав Клайд, бо це передбачало тривання епохи Кеннеді. Коли усталені категорії почали здаватися недоречними. Коли уможливився певний плинний рух. Коли секс, наркотики й нецензурні слова почали розшаровувати культуру.
— Думаю, тобі треба потанцювати, — сказав Едґар.
Клайд пильно на нього поглянув.
— Це вечірка. Чом би й ні? Знайди відповідну пані й покрути її на танцполі.
— Ти серйозно?
— Потім повернешся і розкажеш, про що ви говорили.
— Думаєш, я пам’ятаю бодай один рух?
— Ти був доволі вправним танцюристом, Молодший. Іди. Займися своєю справою. Це ж вечірка.
На танцполі гості витинали твіст з усією виразною пантомімою мерців, що воскресли на один день. Незабаром знову з’явився білий бенд, і музика змінилася на фокстрот і вальс. Клайд спостерігав, як юрба ретельних танцюристів повільно черкає підлогою, ледь її торкаючись, уважні до зачісок, ювелірних прикрас, суконь і масок, і завжди готові до зустрічі інших неймовірних людей — повернуті голови та блиск очей у величному чорно-білому вирі.
— Так, покажіть свої справжні кольори, — сказав Едґар, криво посміхаючись.
Отак. Хміль і гіркота. Гаразд, подумав Клайд. Якщо це ніч, коли відкидаються всі старі забобони, чому б не покружляти на танцполі?
Він наблизився до жінки, яка була не тільки в масці, а й уся, здавалося, ніби із Середньовіччя: на голові намотана тканина, на стані підперезана довга проста мантія, а високо під грудьми затягнений тугий корсаж.
Вона всміхнулася Клайду, і він запропонував:
— Ви не проти?
Вона була висока, приваблива і без макіяжу та говорила про вечір і його перипетії без особливого благоговіння. Урівноважена молода особа з тих, що, ймовірно, припали б до душі Едґару, а отже, і Клайду.