Ленні сказав:
— Любіть мене за будь-яких обставин, або я помру. Це умови наших заручин.
У «Келлі» сьогодні ніде яблуку впасти, значно більше, ніж дозволяє законне обмеження у сто шістдесят осіб, і люди тут сиділи, стояли, а з десяток навіть юрбилися біля пожежного виходу. Усі дуже шумні, горлають і ревуть, як стадо корів, чоловіки у відрядженнях з набухлими венами, що пульсують на скронях, група капельдинерш-туристок, які приїхали з Далекого Заходу, досі сподіваючись, що їх запросять до участі в одній з реприз Ленні, а лише погляньте на тих кремезних чоловіків у великих костюмах із сапфіровими зірками на рожевих пальцях — хлопці з гангстерських окраїн — з такими широкими вилогами, що ті стирчать на вітру, як семафор. Ось стіл, за яким забудовники жують кубинські сигари, — холостяцька вечірка в місті. І жінки з життєвим досвідом, що копирсаються у дивакуватих глибинах чоловічої душі. Кілька огрядних коротунів — професорів із коледжу, яким закортіло пореготати, носії ідей з гуманістичного анклаву. І Г’ю Гефнер із купкою моделей, чарівниці з журнального розвороту, яких випустили з маєтку «Плейбой Меншн», високі молоді білявки з таким бездоганним кольором обличчя, що їх, здається, відретушували. І Геф зі своєю непристойною батьківською усмішкою, яка сталевим швом зійшлася на люльці.
Люди продовжують виходити — звісно, стара історія під час виступів Ленні Брюса. Дві жінки й чоловік, яких образило те, що чувак устромлює язик у презик «Троянець».
Ленні їх помітив і зосередився на жінці, що йшла останньою. Широка кістка, скажімо так, і здорова.
— Погляньте, хто вже звідси валить. Знаєте, хто це, авжеж? Упізнаєте її з листівок про розшук. Старша медсестра Йозефа Менгеле[262]. Просто з Аргентини економ-рейсом. — Театральна пауза. — Вона обслуговує худобу, в’язниці та морги. — Театральна пауза. — Коли вона працювала, її називали «Гунський Аттіла».
Хто ще тут? Коміки з «Другого міста»[263], які обожнюють суперзбоченця. Джазові критики й театрали. Кілька свинополітикано та їхні дружини з чотками — вони тут, бо думали, що Ленні — італійський крунер, справжнє ім’я якого має одинадцять складів і містить серйозне прокляття.
Хто ще? Кілька представників поліції моралі округу Кук разташувалися нарізно із записниками й диктофонами, всмоктуючи кожне крамольне слівце.
Ленні й далі чіплявся до трьох утікачів.
— Розійдіться, розійдіться. У них за десять хвилин літак до Буенос-Айреса. Айхманські[264] авіалінії. Там ще стюардеси в смугастих піжамах.
Такі умови вистави Ленні. Якщо ти не вподобав його репризи, ти — масовий убивця. Або Поліомієлітна мати-1952, або тема короткої імпровізації, яку він тепер виконував, про блимання сигнального вогню в туалеті авіалайнера, його нещодавня одержимість.
Поверніться на свої місця Поверніться на свої місця Поверніться на свої місця
Якось у Нью-Йорку під час виступу Ленні вийшло шістдесят глядачів. Цілий автобусний маршрут «Ґрей-лайн» просто підвівся і вийшов. Метрдотель Анжело подивився на Ленні і сказав:
— А можна образ поменше? Хто ж платитиме чайові, довбойобе?
Ленні лизнув і потер презерватив. Він помацав його, покрутив, розтягнув і відпустив.
— Я щойно зрозумів. Саме таким є двадцяте сторіччя.
Потім задумливо замовк, начебто замислившись. Поглинутий думками, він засунув презик у кишеню — на ньому був той самий жакет Неру, у якому він розважав публіку в Сан-Франциско, його номер про державного діяча-індуса, але одежина вже така по-нориста і зім’ята, що скидалася на ватяний непотріб, витягнутий з водостічної труби. А ще він має медаль на ланцюжку, як аксесуар до Неру. Медаль за те, що одягнув жакет.
Так, він пам’ятав щось важке і дурне. Попри тижневу занепокоєність через ракетну кризу; вимкнення світла на «Бейсін-стрит-вест»; нескінченні зведення, що вилізали з будь-якої щілини на поверхні землі; мережу — від телеекранів у посадковій зоні аеропорту до сліпих газетярів, що продають таблоїди на розі вулиці; так, попри будь-який рівень тривоги Ленні — ядерний конфлікт вилетів з його голови.
Краще повірити. Їхні кораблі наближаються до нашої блокади.
Ленні кивнув, погладив родимку на щоці, помахав пальцями й подивився поверх купи голів, що автономно гуділи в низькому диму.
262
Йозеф Менгеле (1911–1979) — німецький лікар, що проводив експерименти над в’язнями Освенциму під час Другої світової війни. Після війни втік спочатку до Аргентини, а потім до Парагваю, а 1960-го — до Бразилії, й усюди мешкав під прибраним ім’ям.
264
Адольф Айхман (1906–1962) — німецький офіцер, співробітник гестапо, який відповідав за «остаточне вирішення єврейського питання». Викрадений агентами ізраїльської спецслужби та страчений за вироком суду.