Отакий початок розважального вечора. Зависла тривала надмогильна тиша. Потім Ленні зробив на місці лівий поворот, завмер, як грецький дискобол, і врешті-решт кинувся вперед і почав лупцювати кулаком підлогу.
Юнак з коледжу зареготав.
— Але найбільше я люблю імена наших захисників. Заціни їх, Джиме.
Він витягнув з кишені свого неохайного напівпальта жмуток газетних витинок. Пробурмотів кілька рядків тексту, прокоментував у стилі Морта Сала[271], кинув витинки на підлогу і копнув їх, уривчасто говорячи своїм трансільванським голосом:
— Гаразд, ці люди вирішують нашу долю. Вони то збираються, то розходяться зі своїх цілодобових урочистих зібрань. Білі сорочки, запонки, смугасті краватки. Але їхні імена — це те, що треба. Едлай Стівенсон[272]. Едлай. Локшину розвішує аж до самих танцювальних черевиків «Капеціо», так? Ім’я таке вишукане, що не має статі. Хлопчик такий особливий, аж бо ми не хочемо, щоб хтось довідався, що він хлопчик. Бо, зрештою, затям, бути хлопчиком чи дівчинкою — це так, бляха, звично. І якщо хтось інший використовує таке ім’я в радіусі п’ять тисяч миль від нашого Едлая, ми заплатимо, щоб його вбили. І всіх його нащадків. Знищимо рід до ноги. Бо це наша сімейна справа. Отак, розумієте. La cosa nostra. Тільки не обов’язково робити те зі здирством і вбивством. Таке роблять з іменами, про які ніхто не може й подумати.
Розлучені жінки розсміялися. Серед глядачів були покидьки суспільства із собачих перегонів. Музиканти, у яких вихідний. Чистильники басейнів, безробітні танцюристки. За двома столиками сиділи турагенти з Торонто у відрядженні за казенний кошт — вони думали, що Ленні — шотландський комік, який пародіює королівську родину.
— Гаразд, затям. Дін Раск[273]. Дін. Народжений бути лідером, давати поради й накази. Народжений бути лисим. Ні, так, мудрий, проте крутий і хитрий. Обережніше з людьми, чиї імена мають лише один склад. Непохитні виродки. Та ось мій улюблений. Ви знаєте, кого я хочу назвати, хіба ні?
Одна літня пані зареготала.
— Ваша правда. Макджордж Банді[274]. Макджордж. Як з таким іменем можна вижити в дитинстві? Може, його ім’я переплутали після народження? Помилка в лікарні? Звісно, ні. Вони самі це зробили. Вони відзначили його для величі. До того ж його бабку звали Макмері.
Літній пані це сподобалося.
Ленні зупинився на мить, щоб пробігтися очима по газетних рядках, бурмочучи щось під ніс.
— Так, ні, ось ще один. Роузвелл Ґілпатрік[275]. Роузвелл. Це не вигадане. Воно справжнє. Дивіться, ось тут у кабінеті. Потрапили в кадр. Міністри, заступники міністра, помічники заступників, заступники помічників, радники з російських питань. Алексіс Джонсон. Алексіс. Бромлі Сміт. Бромлі. Ллевеллін Томпсон[276]. Ллевеллін. Чотири «л» у слові. Хтось тут із яйцями, малята. Потай, розумієте, я маю ними захоплюватися. Бо вони розуміють логіку того, як у суспільстві поводитися без зайвих сентиментів. В. Аверелл Гарріман[277]. Аверелл. Чоловік з власним виходом на Магістраль штату Нью-Йорк. А ось і ми, шапкою докинути до Куби. Не їх притягнуло сюди, а нас. Бо атомна бомба — це Старий Заповіт. Якнайкраща єврейська біблія. Нам неабияк зручно з таким вироком, такою карою, що над нами нависла. Хвороба і лиха доля. Поговори з нами, сонечко.
Та параноя і відчуття трагедії Ленні, ймовірно, мали безпосередніше джерело. В аеропорту йому сповістили, що окружна поліція Дейда підсадила до глядачів детективів-євреїв. Так, лягавих, які розмовляють на їдиші, ладних учепитися за будь-який склад, який він вимовить мовою, хоч і рідною, але не материною.
— Хочете імена — я дам вам імена. Мене звуть Леонард Альфред Шнайдер. Чим я займався, коли взяв ім’я Ленні Брюс? Я рухався до невидимої посередності. Я такий, як ви, містере. Не набридай мені, чуваче, не ображай моїх пращурів. Я просто ще один Ленні. Ще один Брюс. Та це не те, що роблять висвячені люди. Макджордж, Роузвелл, Едлай. Вони тримаються на відстані від будь-якої плями великої посередності. І це геніально. Байдуже, до якої церкви вони ходять. Їхнє ім’я — їхня церква. Вони не лише не схожі на Леонарда Альфреда Шнайдера. Вони не схожі на Ленні Брюса. І, щиро кажучи, я їм не суддя.
Він говорив спокійно, невимушено, трохи в ніс і не очікував, що всі будуть сміятися. Він заховав папірці, якими розмахував. Латиноамериканська музика почала гупати в стіни, й один критикан перепинив Ленні, якийсь чувак напідпитку зі згорнутою програмкою перегонів, однак Ленні лише дістав мікрофон зі стійки й благословив чоловіка.
271
Морт Сал (нар. 1927) — американський актор і соціальний сатирик, вважається першим сучасним стенд-ап коміком. Першим почав зі сцени активно критикувати уряд США в повоєнний період, а його наступник Брюс додав своїм політичним виступам відвертості, загостривши формулювання і звинувачення.
272
Едлай Стівенсон II (1900–1965) — американський юрист, адвокат і дипломат, двічі був кандидатом Демократичної партії на посаду президента, а пізніше — постійним представником США в ООН.
273
Дін Раск (1909–1994) — американський політик, держсекретар США в адміністрації Кеннеді та Джонсона.
274
Макджордж Банді (1919–1996) — американський державний і політичний діяч, радник президента США з питань національної безпеки в адміністрації Кеннеді та Джонсона.
275
Роузвелл Ґілпатрік (1906–1996) — американський державний діяч, заступник секретаря оборони США в 1961–1964 роках.
276
У. Алексіс Джонсон (1908–1997) — американський дипломат, помічник заступника міністра з політичних питань (1961–1966), а в 1964–1965 роках — заступник посла США у В’єтнамі.
Бромлі Сміт (1911–1987) — відповідальний секретар (1953), а потім консультант (від 1980-го) Ради національної безпеки США.
Ллевеллін Томпсон (1904–1972) — американський державний діяч, посол США в СРСР (1957–1962).
277
Вільям Аверелл Гарріман (1891–1986) — американський політик-демократ, дипломат, посол США в СРСР (1955–1958), заступник держсекретаря з політичних питань (1963–1965).