Так багато вильотів, так багато всіх цих нерозрізнених бомб. Раніше Чакі любив бомбардувальні рейди, та це минулося. Раніше він відчував гірке й садистсько-злостиве задоволення, зводячи рахунки з власним життям, зганяючи злість на місцевості й тубільцях. Він пишався тим, що був частиною бомбардувального підрозділу, який скидав мільйони тонн боєприпасів із рейок і відсіків. Бомби, розгойдуючись, сипали на АПВ і АРВН[286] однаково, бо якщо війська по обидва боки дуже схожі одне на одного та якщо їхні абревіатури містять майже однакові літери, треба бомбити обидві сторони, щоб досягнути задовільних результатів. Бомби сипали також на В’єтконґ, В’єтмінь, Французький Індокитай, лаосців, камбоджийців, Патет Лао, червоних кхмерів, монтаньярів, хмонгів, маоїстів, даосистів, буддистів, ченців, черниць, рисівників, свиноводів, студентів-протестувальників, противників війни, на людей-квіти, на Чиказьку сімку, Чиказьку вісімку, Катонсвільську дев’ятку[287] — усі вони великою мірою вороги.
Луїс продовжував бубоніти:
— Увага, увага, увага. Увімкнув авто. Сигнал виразний. Десять секунд, дев’ять, вісім, сім.
Чвертьтонні авіабомби під час цього заходу на ціль, лискучі й пещені, сто вісім, на яких Луїс тримає дрімотний палець, націлені на Стежку Хо Ши Міна, виліт засновувався на несусвітних тлумаченнях дешифрувальників, що збавляли дні й ночі, аналізуючи манюні плями на майже ідентичних кадрах плівки аеророзвідки, що безмежно розгорталася перед їхніми очима, як це уявляв Чакі, наче бомби, що безупинно сипали з Б-52-их.
Луїс бубонів і надалі:
— Шість, п’ять, чотири.
І Чакі згадав «Баладу Луїса Бейкі», історію, яку бомбардир невтомно розповідав, і штурман усе одно бажав, щоб вона ніколи не закінчувалася, бо балада скидалася на великий негритянський спіричуел, від якого все обличчя поколює від шанобливості й благоговіння.
Про те, як після завершення бомбардирської школи пихатий Луїс опинився в екіпажі Б-52 на висоті вісім тисяч метрів над випробувальним полігоном у Неваді, моделюючи скидання ядерної бомби потужністю п’ятдесят кілотонн.
Моделюючи, зауважте, доки справжній пристрій саме такої потужності підривають на вежі безпосередньо під літаком.
Думка була така: погляньмо, як зреагують літак і екіпаж, метал і плоть, на спалах, вибух, ударну хвилю, видовище тощо.
І якщо вони вийдуть із цього відносно неушкодженими, то, може, одного дня дозволимо їм самим скинути бомбу.
Літак повністю затемнений. Ілюмінатори завішені прокладками, загорнутими в фольгу «Рейнолдз». Екіпаж тримає перед очима подушки. Маленькі нейлонові подушки, які, на думку Луїса, звабливо пахнуть жіночим спіднім.
Медик-доброволець сидить на вільному місці, а з його рота звисає нитка завдовжки сантиметрів дванадцять із ярликом чайного пакетика на кінці. До решти він прив’язав рентгенівську пластинку, вкриту алюмінієвим гелем, і проковтнув, і тепер вона теліпалася десь під стравоходом, щоб виміряти радіацію, яка пройде крізь тіло.
Луїс продовжує свій фальшивий зворотний відлік і чекає на спалах. Сильний і безсмертний молодик виконує благородну місію.
— Три, два, один.
А потім світ спалахує. Сяйво входить у тіло, наче дотик Бога. І Луїс, заплющивши очі, бачить кістки рук крізь товсту подушку, у яку він вдавив обличчя.
Я повертаю голову, і навкруги в сяйві танцюють скелети. Штурман, штурман-інструктор, зануда-стрілок. Ми — летючі мерці.
Я подумав: «Господи Ісусе!». Христом Богом присягаюся, я подумав, що це небеса. Піт скочується по обличчю, із запобіжних щитків димить, і детонація підкидає вгору метрів на триста, перевершуючи наші найсміливіші сподівання.
Мені здалося, що я лечу крізь Судний день, і моє обличчя втопає в нейлонових грудях якоїсь жінки.
А коли струсонула ударна хвиля, нас шпурнуло вгору ще на пів кілометра, цей величезний багатотонний літак кидає, як листячко вітряної ночі.
Я й надалі бачу летючих мерців крізь заплющені повіки, чоловіків-скелетів, у яких «кістка коліна з’єднана зі стегновою кісткою»[288], я чую слово Боже.
І подумав, я ж чорний, тому мені буде важче дивитися крізь плоть. Та я бачив до кісток просто крізь шкіру. Цей спалах занадто яскравий, щоб враховувати расові тонкощі.
Усі рівні в очах Бога, тож нехай це буде урок.
І медик із ниткою, що звисає з рота, тримається за ярлик чайного пакетика, щоб не проковтнути, і я бачу рентгенівську пластинку крізь шкіру, кістки, ребра і таке інше, і заграва така, наче схід сонця в пустелі.
287
Чиказька сімка (спочатку — вісімка) — вісім осіб, яких звинуватили у змові з метою організації заколоту проти війни у В’єтнамі 1969 року. Катонсвільська дев’ятка — дев’ять католицьких активістів, що на знак протесту спалили напалмом 378 повісток про призов до армії 1969 року.
288
Тут і далі у лапках — рядки зі спіричуела Dem bones (відомого також як Dry Bones and Dem Dry Bones), уперше записаного 1928 року. Зміст і назва пісні пов’язані з образом «долини, повної кісток» із біблійної Книги пророка Єзекиїла 37:1-14. У тексті спіричуела докладно описано те, як за велінням Божим померлі воскреснуть і зберуться кісточка до кісточки.