Була північ, злива, але вони всі тут, музиканти й кантрі-виконавці, письменники для високочолих журналів, група людей із виснаженими крейдяними обличчями й ушкодженнями від голок під одягом, та ще доволі багато безтілесних осіб, які щойно викурили ДМТ[293], швидкодійний і надпотужний хімічний препарат, розроблений НАСА, щоб доставити нас на Місяць і назад, байдуже, хочемо ми того чи ні.
Він поглянув угору, униз і навкруги.
— Який же божевільний і нервово-огидний тиждень. Ми всі вичавлені. Ми були за кілька хвилин від знищення вогняною кулею. Але зараз, але зараз, але зараз…
Він позирнув повз стрункі колони в глибини третього ярусу, а потім угору на обличчя, що звісилися з балюстради під стелею, на молодь, що злегка сяяла в яскравих прожекторах, високо закріплених на бокових стінах.
— Ми не помремо!
Він зробив танцювальне па виконавця негритянських мелодій, роззявив рот, здійняв долоні, розвів пальці віялом і, сміючись, завмер.
— Так, вони нас врятували. Усі ті чоловіки з Ліги плюща у своїх смугастих костюмах і чорних шкарпетках із резинкою до колін, тож коли вони по телевізору закидають ногу на ногу, ми не бачимо клаптик химерної білої плоті між шкарпеткою і вилогою штанів. Вона така вразлива, тямита, ота смужка блідої шкіри. Ноги владних людей зазвичай без волосся, через що вони потай почуваються слабкими й жіночними, тому вони й упевнюються, що їхні шкарпетки досить високі. Підв’язки — дуже непевні для такого випадку. Ні, так, вони нас врятували. Вони це зробили. Росіяни погодилися прибрати ракети та припинити будівництво ракетних баз на Кубі. Хрущов відригує дерунами. Він розслабляється в гарячій ванні. Як пластиковий пакет з кукурудзою, що ось-ось закипить.
Серед фанатів Ленні є підлітки, дітлахи з Брукліна і Квінза, які повторюють його репризи слово у слово, запам’ятовують цілі альбоми, але зводять у культ рідкісні плівки, потайки записані перевізниками-контрабандистами. А також хлопці з Бронкса, які швендяють по Ґранд-Конкорсу, щоб не проґавити жоден іноземний фільм у кінотеатрі «Аскот», сподіваючись бодай краєм ока побачити цицьки, — Ленні був їхнім гранувальником алмазів, їхнім крутим і приреченим магістром незвичної правди.
— Вони у своїх окулярах у роговій оправі і з розсудливими стрижками нас урятували. Вони дістали належну підготовку до ракетної кризи під час тисячі обідніх зібрань. Отам-от, чуваче. На саміті західної цивілізації. То не мистецтво в паскудному музеї чи книжки в бібліотеках, де волоцюги кишать у чоловічих убиральнях. Облиште те все. Облиште ігрові майданчики Ітону. Це план розміщення гостей за столом. Отам ми виграли. Оте їх загартувало. Бо на них випробували найбезжальніше розміщення. Коли величезні сили виходять на арену і розгортаються вирішальні події. Обідні зібрання, затямте, у північно-східному коридорі. Ваша мати колись казала: «Крутися, любий». У її голосі бриніла тривога і прихований острах. Бо вона знала. Крутися або помреш. Тому ми й перемогли. Бо ці люди покликані й виховані задля такої миті. Так, випробувані під час тисячі урочистих обідів. Початок був ще в юності. Сидиш поруч із дорослими, самі незнайомці, і змушений вести розмову. Що за садизм, сказати таке дитині. Заводь розмову. Дехто не зміг. Дехто зламався, і його відіслали в школу лісогосподарства. Вони курять корінці й листя й відпустили волосся на обличчі. Вони налагодили близькі стосунки з тваринами. Але інші. Інші. Інші мастурбували під марші, одружувалися на троюрідних сестрах і виростали сильними та владними. Вам відомо, що вони могутні чоловіки, а їхні жінки грають у бридж за спущеними завісками. Від сонця в них мігрені. Вони крутять носовички під час розмови. Пам’ятаєте, як ваша тітка Това сиділа і крутила свій. Стань струнко, казала вона. Звертайся до людей, казала вона. Спробуй. Заради мене, любий.
Усю нескінченну ніч, занадто довго, цілі три неспинні години, занадто довго, бо так воно й має бути, вони щойно пережили кризу, і їм треба випустити пару, і занадто довго, бо Ленні просто не може спинитися, він зводить очі вище портальної арки й бачить орнамент стелі й позолочені ряди лож, і знає: це храм Казальса, Гейфеца і Тосканіні[294], і це для нього як внутрішньовенна ін’єкція, занадто довго, бо він цілісінький тиждень жив на зляканих випарах і почувається воскреслим, живим, готовим волати всю ніч.
Тут були диск-жокеї, хлопці, що крутили джаз до пізньої ночі голосами туманних інсинуацій. Знаменитості розташувалися на перших рядах, у Партері з великої літери П. Тут були міжрасові пари, які випромінювали відполіровану байдужість. Люди, яким набридла звичайна комедія. Люди, які прагнули викликів і нападок, які прагнули чути, як їхні добромисні сентименти виставили як ліберальне застільне базікання.
294
Пабло Казальс (1876–1973) — каталонський віолончеліст, диригент і музично-громадський діяч.
Яша Гейфец (1901–1987) — американський музикант, один із найвидатніших скрипалів XX сторіччя.
Артуро Тосканіні (1867–1957) — італійський диригент, входить у двадцятку найкращих за опитуванням «Бі-Бі-Сі Мюзік Мегезін».