— Але ж ми тут заради іншої гри, — сказав Паулус.
У деяких крамницях священник улаштовував схвальне шоу, коли обирав солодощі з вітрини, стогнучи і вигукуючи, але сьогодні він був стриманим, вказавши на мигдальне сухе печиво биското і попросивши дівчину принести кави. Потім розвалився на стільці, поставивши лікті на стіл, невимушений візуальний жарт, а голову обхопивши руками, — гравець, що зосередився над дошкою.
— Я беру його в шахові клуби, — сказав Бронзіні, — як ми вже говорили. Йому це потрібно, щоб належно розвиватися. Із сильнішими суперниками в організованих умовах. Але йому доки не вдалося виправдати мої очікування. Йому вже не один раз добряче дісталося.
— А коли він не грає?
— Ми багато часу вивчаємо, практикуємо.
— Скільки часу?
— Зазвичай тричі на тиждень. По дві години.
— Повне безглуздя. Що далі?
— Я не хочу на нього напосідати.
— Що далі? — наполягав Паулус.
— Я ж просто сусід. Я можу лише підштовхнути. Там немає глибокої традиції. Він просто з’явився одного дня. Сезам, відкрийся. Хлопчик з іншої планети, розумієте?
— Він же не знав, як рухати фігури від народження, так?
— Грати його навчив батько. Букмекер. Очевидно, тримав у голові всі цифри. Ставки, коефіцієнти, команди, коні. Міг запам’ятати весь вкладиш перегонів. Так люди кажуть. Він міг побачити програмку перегонів зі ставками цього дня, ранкову лінію котировок, жокеїв тощо. І міг запам’ятати статистику безлічі перегонів майже похвилинно.
— І він зник.
— Зник. Десь років п’ять тому.
— А хлопцеві одинадцять, тобто татко лише допоміг йому розпочати.
— Не знаю, годжуся я для цього чи ні, але відтоді, з деякими перервами, я його наставник.
Священник заспокійливо підніс руку, що усувало будь-яку потребу подальших пояснень. Дівчина принесла міцну чорну каву, склянку води і биското на тарілці.
— Мати — ірландська католичка. Є ще один син. Із моїх колишніх учнів. Один семестр лише. Здається, кмітливий, але лінивий і немотивований. Йому шістнадцять, і може кинути школу коли заманеться. І я зараз говорю від імені матері. Вона цікавиться, чи не могли б ви приділити йому годину. Розповісти йому про Фордгем[303]. Що такому хлопцеві може запропонувати коледж. Що можуть запропонувати єзуїти. Дві наші школи, Енді, просто через вулицю одна від одної й цілковито усамітнені. Мої учні, деякі з них і не знають, вони й гадки не мають, що за деревами сховався університет.
— Та сама проблема й у моїх учнів.
Бронзіні не забув розсміятися.
— Але яке ж марнотратство, якщо такий юнак зрештою опиниться на складі чи в гаражі.
— Ти висловив своє прохання. Вважай, що сумлінно виконав своє зобов’язання, Альберте.
— Умочайте своє биското. Не соромтеся. Умочайте, умочайте. Ці печива — прямі нащадки медових і мигдальних коржиків, які пекли в листі та їли під час римських обрядів родючості.
— Думаю, завдання відтворення видів має передаватися наступним поколінням. Хоча я зовсім не проти випадкових контактів.
Бронзіні напружився.
— Цілком серйозно. Чи не доводилося вам шкодувати?
— Через те, що не одружився?
Бронзіні кивнув, уважно пильнуючи з-за скла лінз.
— Я не хочу одружуватися. — І цього разу вже настала черга священника нахилитися, зсутулившись так, що підборіддя майже торкнулося стільниці. — Я просто хочу злягатися, — почувся електричний шепіт.
Бронзіні шокований і зачарований.
— Дієслово «злягатися» так дивно і згубно доречне. Та відмінювати дієслова — малувато для дозвілля. Я хотів би злягатися з кінозіркою, Альберте. Із найвідомішою, найбілявішою, найцицькастішою богинею, яку тільки може породити Голлівуд. Я хочу злягатися з нею на всі заставки, в усіх сенсах цієї фрази.
Зубата голівка нависла над столом у зухвалому самозахопленні. Бронзіні почувався винагородженим. Кілька попередніх зустрічей він водив священника до крамниць і спостерігав, як той куштував осінню рожеву пармську шинку, нарізану тонкими прозорими шматочками, як він висловлювався про смаколики зі свинячої крові й смужки солоної тріски. Відвідувач виказував задоволення від європейської гущини вулиці; речей, зроблених по-старому, неквапливо і перевірено; речей, принесених із собою; речей, просякнутих правилами використання. Я оволодів лише цим мистецтвом, отче, — гуляти оцими вулицями й давати відчуттям вбирати тутешні щоденні речі. І він вів священника в кислотний сморід курячого ринку і підштовхував його до старих терезів, які звисали зі стелі із забитою птицею на шальках, щоб пояснити, як торговець заробляє додаткові двадцять центів за те, що вбиває й патрає птицю, — скажіть щось латиною, отче, — і він відчував, як священник здригався, коли незворушний неаполітанець відтинав курячу голову — жилавий чоловік із пір’ям у сорочці.
303
Фордгемський університет — один з провідних католицьких вишів, розташований у Бронксі. Дон Делілло навчався в ньому в 1954–1958 роках.