Вона нанизувала бісер на тканину.
Не хотілося бути однією з тих жалісливих історій, у яких люди тебе шкодують, а ти йдеш по життю із тягарем завбільшки з будинок.
Джиммі зазвичай казав: «Ось трохи грошей. У тебе карт-бланк, як їх витратити. Я навіть не хочу цього знати», — казав він.
Вона чула, як жінка в коридорі кричала на дитину. Вистромивши голову з дверей, вона горлала дитині, яка мчала униз сходами:
— Я роблю підливу.
Чому ж ми так багато сміялися? Як так буває, що люди приходять додому з порожніми кишенями, болем у попереку і не дуже щасливим шлюбом, і вже за двадцять хвилин ми всі сміємося.
Поширилася легенда, що він пам’ятав кожну ставку. Але це не так. Історії про його пам’ять і досі розповідають: як він ходив будівлями з лофтами, приймаючи ставки у закрійників, двірників і продавців, запам’ятовуючи кожну цифру. Але це не так. У всіх його кишенях були папірці із записаними ставками.
Вона чула, як жінки говорили про підливу, звертаючись до чоловіка або дитини, і Розмарі розуміла значення їхніх слів. Це означало: «Тільки спробуй запізнитися». «Це серйозно, зверни увагу». Особливий виклик, заклик до сімейного обов’язку. Задоволення, так, звичайною стравою, усією історією їжі, історією її споживання, часниковим запахом і присмаком. Але і обов’язок, вимога. Родина вимагає присутності увечері всіх членів. Бо родина для тих людей — це мистецтво, а обідній стіл — місце, де воно виражається.
Вони кажуть: «Я роблю підливу».
Вони питають: «Хто кращий за мене?»
Це трапилося без насильства. У те, що його завезли на машині, вона точно ніколи не повірить. Чоловік вийшов по цигарки й просто пішов собі далі.
Не хотілося, щоб діти бачили, як вона тягнеться по життю, зігнувшись у три погибелі, задумана, зажурена, сердита, спустошена.
Приховуй, приховуй. Але це важко.
Їй казали: треба щось зробити з волоссям. Жінки в будинку. Вони казали, що в неї зачіска матусі Габбард[315].
Ні, вона не спустошена. Просто часто напружена і чує в голові голоси, які ніколи до того не чула, власний голос, тільки різкий, сердитий і одноколійний.
Вона дослухалася до містера Бронзіні у вітальні. Він говорив про виправданість позиції. По радіо йшла багатосерійна драма «Яскраві обрії», або «Яскраве майбутнє», чи «Яскраві дні», і він казав Метті: «Кожна позиція має виправданість». Тобі треба глибоку виправданість, а не поверхневу. Тобі потрібна позиція, яку варто захищати до смерті.
Ця їжа, родинна вечеря, м’ясний соус, у якому шкварчать у великій каструлі сосиски та свинячі реберця з цибулею і часником, це їхня відданість, зв’язок і добробут, і аромат у коридорі для Розмарі, коли вона піднімалася сходами, яловичий рулет, фрикадельки, базилік, і цей пікантний смак містив дуже болісну іронію.
Він зазвичай приходив додому і роздягався, Джиммі, і звідусіль з його одягу випадали зіжмакані папірці: закодовані ставки, прізвища людей, прізвиська коней, команди, коефіцієнти й грошові суми — усе нашкрябане його особистим шифром.
Вони кажуть: «Дивись, що треба зробити».
Як вона могла сміятися весь вечір над його історіями про день у текстильному районі, або як він ходив до відомого ресторану Тутса Шора, за межами свого району, славетного Тутса Шора, цілковито за межами своєї юрисдикції, і Тутс Шор зустрів його, і він йому сподобався, навіть хотів дати йому дозвіл на роботу, запеклий був гравець, дуже, і часом Джиммі повертався до Західної 51-ї вулиці, щоб прийняти обмежені ставки у Тутса Шора, величезного незграбного чоловіка з обличчям, як автотроща, і він розповідав їй історії про забезпечених нероб, які п’ють у барах до четвертої ранку.
Вони кажуть: «Я роблю підливу».
Дружина містера Імперато, юриста, на якого вона працювала легально, телефонувала кілька разів на тиждень і казала: «Передай йому, я роблю підливу».
Вона вишивала бісером без договору. Голуби здіймались і кружляли, і довга жердина розгойдувалася над уступом.
У деяких жінок буває один чоловік на все життя, і він був таким, цей козел, у її.
Містер Імперато любив жартувати про славетних отців-засновників. Авраам Лінґвін’ і Джордж Вашимнашим.
У теплішу погоду Метті сидів за дошкою у спідньому, який же він малий, худий і блідий, але очі прикуті до фігур так сильно і палко, що вона могла легко повірити в те, що тут присутній ще хтось, кого послали оволодіти хлопцем.
Фокус у тому, штука в тому, що він не був центром сім’ї, коли тут жив. Центром була вона, незрушним центром, міццю. Тепер, коли він зник, вона вже не могла змусити себе почуватися незрушною або навіть центральною. Тепер центральним став Джиммі. Отакий фокус, дивина. Джиммі був серцевим ритмом, серцевим ритмом, якого бракувало.
315
Персонаж дитячого віршика, її найчастіше зображують в очіпку й місіонерській сукні під горло.