Обіцянка і водночас заклик до обов’язку. Передай йому, я роблю підливу.
Вони кажуть: «Дивись, що треба зробити».
Це погроза синові або доньці, які погано поводяться. Приведи себе до ладу. Подумай про свою поведінку. Дивись, що треба зробити.
Вони питають: «Хто кращий за мене?»
Це — заява про важливість маленьких задоволень. Їжа, пальто з коміром зі штучного хутра, стілець перед вентилятором у спекотний день.
Це сталося без насильства. Незначний вчинок слабкої людини, що вийшла за двері. Нічого значного. Там не було чоловіків зі зброєю, які прив’язували бруківку до щиколоток і пускали кулю в голову. Незначний і слабкий.
Якби ти міг зрозуміти душу відчуття, то заслужив би право спитати: «Хто кращий за мене?»
Джиммі знав якийсь діалект. Abruzzese[316]. Він брав ножі й виходив побалакати з точильником, задоволено розмовляючи на діалекті. Доки чоловік гострив ножі, вони говорили, так він ніколи не робив з іншими чоловіками, із якими бачився частіше, що народилися в його регіоні або їхні батьки були звідти. Він розмовляв з точильником, бо зрідка його бачив, і такий розклад йому подобався.
Вони називали її Роуз. На їхньому боці були впевненість і сила, у більшості, сміливі особистості з гучними голосами, не всі, але переважно.
Вона вишивала бісером поштучно, працюючи без договору, як і Джиммі.
Він спав не прокидаючись. Уночі ніколи не вставав. Випивав каву й одразу засинав. Здається, ніколи не відчував холоду. Ходив босий по холодній підлозі, спав у трусах тими зимовими ночами, коли вона зрештою чула, як тепло свистить у трубах, сигнал вставати на месу.
Хтось поставив серйозні гроші на коня на прізвисько Терра Фірма, і він почав хвилюватися, коли той прийшов першим.
Вона слухала, як Метті аналізує позицію. Вони іноді припиняли грати, щоб розібрати ходи.
Він не був фанфароном. Пізно вночі він розповідав пронозливі спокійні історії.
Приховуй, приховуй. Але це важко.
Бейсбольний менеджер Чарлі Дрессен[317] грав на перегонах. Джиммі приймав його ставки. Він приймав ставки Тутса Шора. Він залишив сімсот доларів у пальті, яке вона віднесла до хімчистки. Пальто було його особистим банком, тільки він про це ніколи їй не казав, і вона віднесла його до хімчистки, а потім повернулася, коли дізналася про гроші, а їй кажуть: «Які гроші, пані?» Там була внутрішня кишеня, про яку вона не знала. «Які гроші, пані?»
Вона прикріпляла бісер голкою з дерев’яною ручкою поверх візерунка на тканині.
Але чому ж ми так багато сміялися? Як ми пішли танцювати того вечора, коли сімсот доларів, і сміялися, і пили?
Він не був вітрогоном, який приймає божевільні рішення, але хтось зробив ризиковану ставку, і на нього почали тиснути за гроші.
«Хто кращий за мене», — кажуть вони.
Таку заяву вона не могла зробити частково через свій характер, але й тому, що не відчувала, як раніше, звичайного задоволення станом справ. Не відчувала прихильності долі або зачарування.
Він замінив її життя своїм зникненням. Голос, що звучав у неї в голові, не був тим, який вона чула до його відходу.
Але як же ми їли німецькі страви на 86-й вулиці й танцювали в «Корсо» кварталом нижче, збіднівши на сімсот доларів?
Тепер її стало менше, а інших людей більше. Вона ставала частиною інших. Може, тому її називали Роуз.
Нік ішов коридором школи. Напередодні Різдва діти з католицької школи вже були на канікулах, як і Метті, торговельний район прикрашали вогні й вінки, продавці виносили дерева о п’ятій ранку, і їхній запах відчувався на відстані, до Святвечора продавали вугрів, ялинки й бальзамічні ялиці, що стояли рядком біля стіни, привезені з півночі штату, а діти розвантажували ящики з каліфорнійським виноградом для клієнтів, які робили домашнє вино.
Коли Нік блукав коридорами й курив, із класу вийшов Ремо у вузьких штанях із резинками та куртці «айзенгауер» до поясу і з накладними кишенями, яку ніколи не знімав.
— Що ти тут робиш?
— Гуляю, — відповів Нік.
— Гуляєш у приміщенні?
— Ти був надворі? Там, бляха, холодно. Що ти тут робиш?
— Тю. Я тут навчаюся. Що ти тут робиш?
— Гуляю, — повторив Нік.
— У мене дозвіл до лікаря.
— До медсестри. Тобі треба її.
— Залиш покурити, — сказав Ремо.
— Де уроки праці?
— Не знаю. Може, у кінці коридору. Чув, ти працюєш.
316
Пов’язаний з Абруццо, італійським регіоном (де народилися батьки Дона Делілло). Ідеться про неаполітанську мову (діалект), поширену в Південній Італії.
317
Чарлі Дрессен (1894–1966) — 1951 року працював менеджером «Доджерз» і, за порадою тренера пітчерів, обрав замість Карла Ерскіна Ральфа Бранку, який, вийшовши на заміну, припустився фатальної помилки.