— На фабриці морозива.
— Платять нормально?
— Та таке.
— Робота постійна?
— Та ні, доводиться крутитися. Як у порту, — сказав Нік і, промовивши, відчув себе чоловіком. — Чувак каже: «Ти, ти, ти, ти. А інші йдуть додому».
Це, здається, вразило Ремо.
— Тобі можна їсти продукцію?
— Насправді хочеш знати правду?
— Що?
— Ми крадемо її та продаємо. Але це треба робити швидко.
Ремо не знав, чи вірити. Він потягнувся за недопалком Ніка і, здобувши його, зробив дві голодні затяжки, кинув на підлогу, розчавив, видихнув і ввійшов до кабінету лікаря.
Після дзвоника класні кімнати спорожніли, а Нік помітив Лоретту і Ґлорію, і вже разом вони вийшли на Фордгем-роуд.
— Батько Еллі вгадав цифри[318], — сказала Ґлорія.
— Знаю. Чув.
— Він поставив п’ять доларів, віриш?
— Це правда. Факт, — сказав Нік.
Старший хлопець на ім’я Джаспер, знатний курваль, слухав радіо у своєму «форді» із увімкненим двигуном і відкидним верхом, ще й досі не піднятим у таку погоду. Дві дівчини, за обопільною згодою, проминули його мовчки, обмінюючись невисловленими думками про Джаспера.
— Хто ставить п’ять доларів? — запитала Лоретта. — Ставлять п’ятдесят центів. Долар, коли відчувають, що їм пощастить, дуже пощастить.
— Йому наснилося, — сказав Нік.
— Йому наснилося. Що саме?
— Що саме. Йому наснився номер. А що ще?
— Аж на п’ять доларів, — сказала вона. — Переконливий, певно, був сон.
— Кольоровий, — додала Ґлорія.
— Якби мені наснився номер, я б подумала, що помру того дня, — сказала Лоретта. — А цей віддає п’ятірку гангстеру.
— Гангстеру. Якому гангстеру? Він віддав гроші Аннетт Еспосіто.
— Хто це?
— Вона навчається в католицькій школі. Туди мій брат ходить, — сказав Нік. — Вона збирає ставки для свого батька. Щодня обходить.
— У шкільній формі, — сказала Ґлорія.
— Клієнтам подобаються збирачі, яким можна довіряти.
Вони проминули «Байт Касл», де дітлахи жували гамбургери з тирсою, а потім Ґлорія перейшла на інший бік вулиці й зникла у своєму будинку.
— А де твоє радіо? Ти його завжди з собою носив, — запитала Лоретта.
— Радіо було в машині. А іншого мені не треба.
— Так краще, — сказала вона.
— Вважаєш, так краще?
— Мені полегшало, — сказала вона. — Ота машина, о боже. Що в неї не було поламаним? Уже мовчу, що вона крадена.
— Хіба нам у ній не було добре?
— В автокінотеатрах, так. А не тоді, коли паркуєшся на темних вулицях. Як злодії.
— Так ми ними й були, — сказав він.
Вона засміялася. Два зуби біля різців у неї росли не зовсім правильно, що, як на нього, робило її усмішку сексуальною.
Вони повернули на схід, і він побачив сміттєвоз і батька ДжуДжу, сміттяра, який зістрибнув із вантажівки, перетнув тротуар, зняв кришку з бака і потягнув його до машини, а потім перекинув у дробильний барабан.
— Бачиш того чувака? Це батько ДжуДжу, — сказав він з нотками гордості в голосі.
Він захоплювався граційністю події, тривалими невгавними рухами тіла від підвального входу до вантажівки, тим, як чоловік по-борцівськи вчепився в бак на тротуарі, захоплювався напруженими передпліччями, свободою створювати шум, ковзанням баку і скреготом барабану, а потім підйомом і скиданням, переважно самими плечима, і поверненням кришки на первісне місце, напівпрезирливим, але й граційним жестом, яким його наділив характер виконуваної роботи.
І те, як він жбурнув бак назад до викутої залізної огорожі, що прикривала сходи в підвал. Також привілей роботи, подумав Нік.
Вони зайшли в її будинок.
Лоретта зупинилась у коридорі й повернулася для поцілунку, і він поцілував її, притуливши до поштових скриньок, а її книжки ковзали туди-сюди між їхніми тілами.
— Хто вдома? — запитав він.
— Усі вдома.
Він притиснув її до скриньок і чув, як треться спідниця, коли вона торкалася щілин у металі, крізь які виднілася пошта.
— Ти й досі вважаєш, що краще, коли в мене немає машини?
— Серед білого дня все одно, є вона чи ні.
— Можна було б поїхати на парковку біля Орчард-Біч. Лише чайки та ми.
Вона поцілувала його.
— Тож укради іншу машину, — сказала вона ледь розбірливо.
Він розплющив очі, цілуючи її, вона дивилася на нього великими карими очима, у яких, здається, оберталося сім думок одночасно. Вона знала, що він займався сексом з іншими дівчатами, йому дрочили, робили мінет, що там ще, устромляв і витягував, устромляв і тримав там, без презика і з презиком тощо, і вона знала тих дівчат, із Вашинґтон-авеню, із Валентайн-авеню, одну з Кінґзбрідж-роуд, бо хтось розповів комусь, хто напевно переповість їй, і він знав, що вона знає від Ґлорії, яка прохопилася ДжуДжу, наче в одному з тих радіосеріалів, що мати слухала за вишиванням.
318
Американська щоденна нелегальна лотерея, поширена серед бідноти та робітництва, коли ставки робляться на цифри (найчастіше на три) у статистичних таблицях, розміщених у газетах. Відома під різними назвами: