Її шкіра ставала темнішою, волосся білішало, руки вкривалися плямами, але вона все одно лишалася сильною, що, здається, лякало Альберта, певний присуд, своєрідний осуд.
А один її жест, видавалося, відзначав занадто глибокий стан безнадійності, щоб бодай підступитися до нього зі словами.
Клара сиділа і потроху до неї говорила. Вона прочинила вікно, щоб вийшла затхлість, повільні відходи. Удалині снували пожежні машини і згасало світло.
Інколи навідувалася сестра Альберта, Лаура, яка не могла змиритися з неминучою смертю, налякана, залежна і покинута, і Клара уявляла, як та намагатиметься залізти в могилу, коли настане час.
Як же дивно під музику Перрі Комо опинитися на смертному одрі поруч із незнайомою жінкою й усім іншим також — цим стільцем, тією лампою, цим будинком і вулицею, загадавшись, як так сталося.
Коли Альберт повернувся додому, вона була в кухні.
— Як вона?
— Спить.
— Щось поїла?
— Я зробила трохи супу.
— Вона поїла?
— Щось з’їла, щось пролила. Твоя донька підхопила від няньки застуду.
— Я цим займуся, — сказав він.
Вона чула, як він розповідає Терезі безглузді історії, які свого часу розповідали й йому, де герої мають дивні римовані імена, і він робив наголос на певних словах для більшого ефекту своїм округлим і мелодійним голосом, але вона прикрила двері в кухню, бо більше не хотіла цього чути.
Грайливий голос оповідача лунав занадто по-альбертівськи, брижачи повітря випадковою музичністю і химерним сюжетом. Вона накрила на стіл і вимовила його ім’я.
Під час вечері вони розповідали несуттєве. Вона докурила останню денну цигарку в гостьовій кімнаті, дивлячись на стіну. Загасила її, розтерши об дзеркало у ванній кімнаті, а потім змила в унітазі й пішла спати.
Перший хлопець забіг на гральний майданчик, на ньому був темний капелюх. Нік гамселив другого, і обидва ковзали на льодяній поверхні.
Він ніколи раніше не бачив цього чувака і тому його гамселив. Він збив чувака на коліна, чи той сам послизнувся і став навколішки, і тоді Нік подивився на майданчик. ДжуДжу наздоганяв першого, але послизнувся й упав, змахнувши ногою. ДжуДжу сів на мить, проводжаючи поглядом чувака, який біг до сходів, що вели на нижній рівень. Майданчик був білий і нерухомий, а на сидіннях порожніх гойдалок лежало по кілька сантиметрів снігу.
Інший збентежено стояв на колінах. Нік присів, налаштувався і дав стусана. Він знав, що бити необов’язково, але до цього його стусани в обличчя проходили лише по дотичній, а він хотів влучити по-справжньому. І це була нагода влучити по-справжньому, яку він не хотів згаяти. Він коротким ударом стусанув його під око, і чувак, що стояв рачки, перекинувся на спину, схопившись за обличчя, і Ніку покращало.
ДжуДжу підійшов із майданчика і підняв зі снігу замерзлу собачу какавельку. Він був без рукавичок. Він підняв її та розтер чуваку на голові, волоссі й вухах.
Кажучи:
— На тобі, струнце[326].
Потім витер руки снігом, і вони пішли до Майка зіграти партію.
Метті зав’язав синю краватку. Хлопці в католицькій школі носили білі сорочки й сині краватки. Тривалий час краватку йому зав’язувала мати. І він не уявляв, як надягнути куртку, як її тримати, щоб потрібна рука зайшла у відповідний рукав, іноді йому доводилося розкладати куртку на підлозі, сідати перед нею, а потім підбирати руку до отвору, наче лягаючи на спину в куртку.
Уяви, що сказав би Нікі, побачивши таке.
Та це вже позаду. Позаду залишилися спалахи роздратування і випробування мовчанкою, до яких він вдавався, коли злився на матір, а також ті часи, коли він зачинявся у ванній кімнаті й намагався вдавитися душовою завісою.
Роздратування лишилося позаду, бо він більше не грав у шахи. Містер Бронзіні назвав це творчою відпусткою. Одне з тих словосполучень, які треба вимовити по літерах, пояснити й показати. Метті мав своє слово. Набридло.
Він не вмів програвати. Надто нестерпно. Він почувався фізично слабким і надміру розлюченим. Він кружляв по квартирі, розмахуючи руками як вітряк. Брат давав йому потиличники, і він скаженів ще більше. Метті бракувало зросту і ваги, щоб стримати всю свою лють. Він пройшов фазу плачу. Від поразок у нього тремтіли кінцівки. Йому бракувало повітря. Він не розумів, чому хтось такий малий, юний і непідготовлений має сидіти навпочіпки на шляху безжального тайфуну під назвою програш.
326
Англ.