Нік виніс останній ящик порожніх пляшок крізь люк і закинув його в кузов вантажівки. Потім сів у машину до водія Мазза, у якого потом залляло сорочку і виїло кольори, від чого та стала сірою.
— Я кажу, усе гаразд.
— Поїхали.
— Я кажу, усе гаразд. Але це тупо, — сказав Мазз.
— Поїхали, поїхали.
— Я встав уранці. Не мушу повірити. Я сказав собі.
— Заводь, заводь, я здихаю.
— Ти прийняв соляні пілюлі. Прийми соляні пілюлі.
Коли вони зупинилися на світлофорі, їх іззаду штовхнула машина.
Мазз подивився у бічне дзеркало.
— Ти вдарив мене в бамперок, мудак.
Чувак у машині щось сказав.
— Ти вдарив мене в бамперок, мудак.
Чувак ще щось сказав.
— Що робитимеш? — запитав Мазз.
Чувак говорив крізь лобове скло.
— Скажи йому, — промовив Нік. — Де ти купив права?
Мазз вистромив голову з вікна, але не повернувся до машини позаду.
— Де ти купив права, щоб їздити на цьому лайні?
Чувак сказав щось крізь лобове скло.
— Скажи йому «Сірз Робак»[345] чи щось таке, — сказав Нік.
Мазз подивився у дзеркало, тримаючи обличчя за сантиметр від скла.
— Сірз Робак, ти мудак?
Світло змінилося, і люди почали сигналити.
— Розлютися, — сказав Нік. — Скажи йому, що запхнеш йому монтувалку в дупу.
Мазз за сантиметр від дзеркала повільно вимовив слова у скло. Піт по хребту струменів аж до штанів. Позаду тиснули на клаксони.
Тепер, коли школа спорожніла, сестра іноді ходила коридорами, зазираючи в класні кімнати. Усі інші роз’їхалися, проводили літо в монастирі, відвідували родичів або навчалися в аспірантурі в якомусь кампусі, ходячи в тіні дерев однаковими стежками з атеїстами та лівими.
Іноді в мовчазних класах і таких неживих коридорах сестрі Едґар було важко пригадати, хто вона така. Було ще кілька інших черниць, які надовго не затримувалися, і прибиральник-філіппінець Міґель, який шкрябав підлогу в коридорах навіть попри те, що ними багато днів ніхто не ходив, — практика, яку, сестра, звісно, схвалювала, бо не можна вичистити щось так ретельно, щоб воно не вимагало повторного чищення тієї ж миті, коли завершиш.
На самоті в кімнаті вона одягала просту сорочку і читала вірш По «Крук». Вона читала його безліч разів, запам’ятовуючи рядки. Вона хотіла розповісти вірш у класі, коли навчання поновиться. Її тезка поет, так, і похмуре крукання вірша змушували знову почуватися по-едґарськи, окресленою, сформованою і при голосі за відсутності її хлопчиків і дівчат.
Її фанзіни лежали стосом у комірчині. На свічник спиралося зображення Ісуса. Маленьке люстерко зазвичай висіло над рукомийником, але вона його прибрала, бо сестра бентежилася, бачачи себе без ряси. Волосся, шия, плечі, відкрите обличчя — це все вона полишила, пішовши в сестринство. Шок від неприкритого тіла. Наявний індивід з коротким волоссям і кістлявими плечима. Видовище, від якого хотілося боронитися, жорсткіше навіть за порожні класи влітку.
Вона запам’ятовувала рядки та працювала над ритмом і повторами. Вона міряла кроками підлогу, щоб виробити систему рухів і словозмін. Шостий клас був її, і вона хотіла трохи залякати дітей. Вона — їхня черниця на рік і навчатиме восьми дисциплінам. Учитель малювання приходить раз на два тижні, як і вчитель музики з камертоном і фруктовими парфумами. Решта предметів сестрині.
Вона навіть ставила їм оцінки зі здоров’я — на підставі пропусків, запізнень і часу, потрібного на відвідування туалету, кількості бруду і сажі під нігтями, а також того, що в’їлося в зморшки на долонях.
І вона хотіла навчити їх страху. Така була таємна мета її курсу, і він розпочнеться з вірша, знамення, самотності та смерті, і вони у своїх шкільних черевиках будуть у неї тремтіти.
Вона міряла кроками підлогу, ходила порожніми коридорами й запам’ятовувала рядки. Незабаром вони повернуться, синьо-біла шкільна форма, хрусткі підручники, наповнені чорнильні ручки, портфелі, що гойдаються в їхніх слабких кулачках, і вона вишикує їх уздовж стіни за зростом і розсадить в абетковому порядку, перевірить їхні руки й нігті та, коли треба, шмагне лінійкою по долонях.
Вони знатимуть, хто вона така, як і сама вона.
І сестра розповість їм вірш, ваблячи зігнутим пальцем їхні серця. Вона стане водночас і віршем, і круком, птахом із римським носом, що ширятиме у вічних небесах і каменем впаде на них.
Цими літніми вечорами жінки на верхніх поверхах не могли мити посуд, бо працював пожежний гідрант і діти танцювали під віялом бризок, а тиску, щоб підняти воду в будинку, бракувало.