Усі рухи за вітром, ніч, вистромлені з вікон голови, жінки їдять персики в темних вікнах, сміються в горішній темряві та чекають свіжого вітерцю, а внизу чоловіки в майках на ґанку слухають радіо, бейсбол із прохолодного Клівленду.
Діти бігають, спітнілі, голі по пояс, хлопченя з ґратками голих ребер попереду тіла. Інші діти стоять у черзі до фургону «Бунґало Бар», шоколадне ескімо й помаранчеве, а ось у хлопця чорнильна пляма на язику, завжди є такий хлопець із чорнильним язиком. Темно-синім, як розкішні ручки «Вотермен». Що він робить, п’є її, чи що?
Жінки сидять на ґанку приватного будинку і розповідають якісь жахіття.
Доросліші діти на орендованих велосипедах, десять центів за годину, і дівчата їздять разом із хлопцями, сидячи на рамі боком, і хлопці заїжджають у водяний фонтан, й усі щасливі — і на ґанку, і у вікнах: верескливі дівчата на велосипедах і малеча, що розбігається, даючи проїхати велосипедам, — усі щасливі разом, й один хлопчик у братових плавках тримає свій кавник за носик і скеровує навсебіч, розбризкуючи, водяний струмок.
Пізніше на розі зберуться парубки, куритимуть, як згаснуть вогні, дуркуватимуть усю ніч, а подекуди люди спатимуть на пожежних виходах, бо надворі хоч є чим дихати. Finalmente[346]. Ледь вловимий вітерець, який усе змінює.
Нік сидів і читав журнал під акомпанемент глухих ударів, що відлунювали за вісім доріжок від дальньої стінки.
— Нікі, що пишуть?
— Агов, Джеку. Я чув, ти вже одружений чоловік.
— Пішов і одружився. Взагалі не шкодую.
— Вона тебе відпускає в боулінг?
— Тільки в боулінг, — відповів Джек.
У кінці залу стояв, пригнувшись, Лонзо, фактично єдиний чорний, якого тут, у радіусі п’яти-шести кварталів, регулярно зустрінеш. Він був людиною без віку, важко сказати, чи йому двадцять п’ять чи сорок п’ять, і майже щовечора він із правильними рисами обличчя і трохи безглуздою м’якою ходою виставляв кеглі. Трохи stunat’, той Лонзо, і вони, завсідники кегельбану, намагалися його не ображати, бо він тривалий час носив той самий одяг і, здається, не мав постійного місця для ночівлі, а часом від нього тхнуло віскі, коли він, м’яко ступаючи, проходив повз шинквас до доріжок.
Увійшов ДжуДжу і сів біля Ніка.
— Що пишуть?
— Твоя черга підходить, — сказав Нік. — Я бачу тебе одруженим і з трьома дітьми. З черевцем і лисиною.
— Ходімо, ми граємо на кількох доріжках.
— Облиш. Не мій спорт. Раз на тиждень вона відпускатиме тебе в боулінг.
— Люди одружуються і заводять дітей. Що тут ненормального?
— Боулінг для мене те саме, що і піднімання штанги.
— Зроби послугу.
— У цьому я краще буду невдахою, аніж навпаки.
— Але зроби мені одну малесеньку послугу.
— Бо якщо навпаки, то значить, що з тобою не все гаразд.
— Забудь, що я казав, добре?
— Краще мене поріжуть на тисячі шматків.
— Щоразу, як дивишся фільм про Чарлі Чена[347]. Дай подумати, чи не заборгував ти мені п’ять баксів із минулого разу, коли ми грали?
— Іди на… — сказав йому Нік.
— Як так?
— Бо я не прагну вигравати. Бо виграші принижують мою гідність. Обіграй мене в більярд, я заплачу тобі п’ять доларів. Інакше u’gazz’. Іди на.
Завсідники постійно глумилися один з одного, а також з дівчат, які подеколи сюди заходили, і дещо прискіпливо придивлялися до зайшлих незнайомців. Але вони намагалися терпляче зносити позавікового Лонзо, навіть коли він був повільний і незграбний, виставляючи кеглі, зсутулений у леті білоокий птах у бризках летючої деревини внизу наприкінці доріжок.
ДжуДжу знайшов із ким пограти, а Нік незабаром поклав журнал і пішов.
— Агов, бувай, добре?
— Бувай, Джеку.
— Бувай.
— Бувай, — сказав Нік.
Було темно і тихо, і він ішов вузькою вуличкою до свого будинку, але потім зненацька імпульсивно завернув у хвіртку і спустився сходами на задвірки.
Зовнішній прохід не освітлювався, і він намацав у стіні двері, що вели всередину. Там, де комендант вимив підлогу, пахло вологим каменем. Проминувши котельню, він зайшов у двері в самому кінці іншого проходу.
Він і досі почувався ніяково, згадуючи підвальну кімнату, голку, ремінь і ложку, але з часом воно потроху забулося, напівсплівшись у тисячу різних речей. * і
Джордж дійсно був у кімнаті та розкладав пасьянс.
— Я так і думав, що ти тут.
347
Вигаданий поліцейський детектив, співробітник поліції китайського походження і мешканець Гаваїв із романів Ерла Дерра Біґґерса (уперше описаний 1925 року), який потім з’явився у багатьох коміксах і фільмах. Постав як протилежність популярного китайського лиходія Фу Манчу.