Я жадаю безладних днів. Я хочу, щоб вони повернулися, ті дні, брижачи чутливі ділянки моєї шкіри, дні, коли на землі я був живий, недбалий і справжній. Я був просто м’язистий, злий і справжній. Оцього я жадаю: порушення суспільного порядку, безладних днів, коли я блукав справжніми вулицями, робив усе на одчай душі, повсякчас відчував злість і готовність, стаючи загрозою для інших і віддаленою таємницею для себе.
http://blk.www/dd.com/miraculum
Її звуть Есмеральда. Вона живе дикункою у внутрішньому гето, у тій частині Південного Бронкса, що називається Стіною, — дівчина робить наскоки на пустирі, де серед куп викинутого одягу шукає зіпсовані фрукти зі сміттєвих пакетів за крамничками, а часом люди бачать, як вона бігає між дерев і бур’янів, тінь на зруйнованих стінах знесених споруд, нестримний і сторожкий бігун із милою і легкою замашистою ходою створіння з лісового міфу.
Черниці досі намагаються її відшукати.
Сестра Ґрейс, молодша з двох, рішуче налаштована вистежити та спіймати дівчину, відвезти її в агентство з надання допомоги постраждалим або в їхній монастир посеред Бронкса, у безпечне місце — оглянути її, відгодувати, записати до школи.
Сестра Едґар вбачає в дівчині променисту грацію і благодать, відстрочення від нескінченного прокляття Стіни та навіть джерело особистої надії, спонуку до старої шорсткої віри. Усе небо стрясається, коли душа коливається на вітру, — спаси її від небезпеки, наверни її до свічок, попілу і верби, до віри в таємниче тіло Христове.
Черниці розвозять їжу людям, які живуть у Стіні та поблизу, дітям-астматикам і дорослим з серповидноклітинною анемією, тим, у кого СНІД, чи немовлятам, народженим матерями-кокаїністками, і щодня, двічі, тричі або чотири рази вони проминають меморіальну стіну. Це торець шестиповерхової, зайнятої самопоселенцями багатоквартирки, який графітисти розписують, зображуючи янгола щоразу, коли в районі від хвороби чи через брак догляду помирає дитина.
Ґрейсі за кермом встигає розмовляти та верещати з вікна на собак, які відкладають кавалки на вулиці. На ній спідниця і штормівка, а в руках — балончик «мейс»[350]. Веретеноподібна і цибата стара Едґар сидить поруч, відчуваючи ауру вулиць, і думає, що потрапила в попереднє століття. На ній підперезок і ряса, бо іншого одягу вона і не вдягала, та й узагалі б тут не перебувала, якби діти були здорові, а собаки належали б представникам середнього класу.
Ґрейсі каже:
— Іноді я питаю себе…
— Що саме?
— Нічого, сестро. Не зважайте.
— Питаєш себе, чи ми змінюємо ситуацію. Ти просто не можеш зрозуміти, чому останнє десятиріччя цього століття в деякому сенсі має значно гірший вигляд, аніж перше. Скидається на інше століття в іншій країні.
— Я позитивна людина, — каже Ґрейсі.
Едґар сміється високочастотним сміхом, який пронизує час і простір, своєрідне щире, різке і пронизувате реготання — і вона подумала, що, імовірно, його чують і собаки.
— Я знаю, що треба дотримуватися досить великотрудного поводження, — каже вона, — щоб досягти позитивного ставлення до світу. Диво, як у тебе ще стає сил сидіти за кермом.
Це роздратовує Ґрейсі, і вона якийсь час шанобливо лається, поки їхній фургон наближається до місця рятувальних операцій Ісмаеля Муньєса.
Маса автобрухту, щільний затор, купа автівок, розбитих ущент і вскритих, ніби бляшанки, сімдесят-вісімдесят машин, на які боязко поглянути. Черниці інстинктивно визирають, чи не видно Есмеральди, яка, певно, спить в одній з таких автівок. Потім вони припарковують фургон і заходять у занедбану багатоквартирку, три прогони збираючись до штабу Ісмаеля по розкришених сходах.
Едґар очікує, що він буде блідий, виснажений і зримо немічний. Вона думає, що в Есмаеля СНІД. Вона відчуває хворобу. Вона відчуває жахливе. Вона стоїть на відстані й уважно його оглядає. Привітна людська руїна в тропічній сорочці та з неохайною бородою — сьогодні він бадьорий, бо спромігся встановити в будівлі систему, яка виробляє досить електроенергії, щоб працював телевізор.
— Сестри, погляньте, — каже він.
Вони бачать малого Хуано, який сидить на велотренажері та несамовито крутить педалі. Велосипед під’єднаний до генератора часів Другої світової, який Ісмаель дешево придбав під час ліквідації збройниці. Генератор калатає в підвалі, і від нього до телевізора йде жмут кабелів, а сам телевізор і велосипед з’єднані приводним пасом. Коли хлопчина починає швидше крутити педалі, генератор виробляє струм для телика — гожа пошарпана модель, яку двійко інших хлопців вирили з помийної ями, де він залягав у геологічному періоді приладів для дозвілля.
350
Англ.