Я переставляв книжки на полицях. Стояв у кімнаті й дивився на книжки. Потім пристібував футляр до щиколотки та бігав.
Що більшою вона ставала, то щасливішими ми почувалися. Ми ніколи не думали про своє щастя, поки не звернули з Десятої автостради та не приєдналися до шаленого рою транспорту на одній з тих центральних артерій, що скидаються на нестримний марафон металу, а потім знайшли її вуличку та побачили статечний профіль доньки у дверях.
Я називаю логотип «Лакі Страйк» мішенню, бо вважаю, що на мого батька чекали, коли він вийшов по цигарки, його схопили, заштовхали в машину і відвезли кудись до затоки, де в неї впадає річка, чи де в темряві розкинулася мовчазна лагуна, туди, де болота і вузенькі протоки, віддалені вкраплення суші, отам його і вгамували кулею в потилицю, яка проторувала собі шлях до мозку. А коли це не мішень, нащо вони назвали марку «Лакі Страйк»?[96] Щоправда, тут ще є зв’язок із Золотою лихоманкою. Але удар — це ж не тільки удар кайла об шматок дорогоцінного металу в землі. А ще й проникне влучання зі зброї. І хіба назва марки не пов’язана з дизайном концентричних кілець на пачці? Отже, вони повсякчас думали про мішень.
3
Ми сиділи в Клубі при стадіоні, пили віскі кислого затору і ласували м’ясом з кров’ю, вдаючи, що спостерігаємо за грою. Я неодноразово був у Лос-Анджелесі у відрядженні, але на стадіон «Доджерз» завітав уперше. Щоб привезти мене сюди, Велет Сімз був змушений заштовхати мене у свою машину силоміць.
Ми сиділи далеко від майданчика, за склом у ложі преси, але навіть попри те, що стіл стояв біля вікна, ми чули лише приглушений відгомін натовпу. Голос радіоведучого прострілював чітко, лунаючи з кабінки, але натовп залишався на моторошній відстані та відчайдушно ревів, наче якийсь втрачений батальйон[97].
Браян Ґлассик сказав:
— Чув, що нарешті припинили викидати відходи поблизу східного узбережжя.
— Почекай, доки я доїм, — відповів я.
— Розкажи йому, — сказав Сімз. — Опиши в деталях. Нехай він відчує той сморід.
— Ще я чув, що більше скидають сміття в певному районі, то різноманітнішим стає морське життя.
Сімз поглянув на англійку, яка на самоті їла рибу.
— Чули? — запитав він. — Морське життя вирує.
А Ґлассик додав:
— Доїдаймо швидше й ходімо звідси, сядемо на трибуни, як нормальні люди.
Тоді Сімз запитав:
— А нащо?
— Мені треба чути натовп.
— Не кажи дурниць.
— Що то за гра з м’ячем, коли не чуєш, як реве натовп?
— Ми тут, щоб поїсти та подивитися гру, — сказав Сімз. — Я поклопотався, щоб замовити столик біля вікна. Ви йдете на стадіон не заради того, щоб чути гру. Ви йдете дивитися гру. Нормально ж видно?
Сімеона Влетса, Велета Сімза, знали у фірмі через його неосяжну грудну клітку. Він був товстий, голомозий і 55-річний міцний чоловік з шиєю і руками, подібними до цукрових кленів. Якщо ти йому подобався, він міг дати тобі стусана в груди чи запросити на перегони навколо кварталу. Він заправляв оперативним відділом нашого кампусу, як ми його називали, у Лос-Анджелесі і проектував сміттєві сховища, привабливіші за пастельні торговельні центри.
Ґлассик позирнув на мене і сказав:
— Нам потрібні відеошоломи й контролери-рукавички. Бо це не реальність. Це віртуальна реальність. Але в нас немає відповідного обладнання.
Сімз відповів:
— Нам не дозволять взяти з собою напої, якщо ми підемо на місця.
— Це вже вагомий аргумент, — сказав я.
Лише із Сімзом, який був живим докором поміркованої тактики, я їв не те, що треба, і забагато пив, якщо взагалі пив.
У розмову втрутилася англійка:
— Зараз, як я розумію, пітчер побачив сигнал від кетчера. Так кидати чи інакше. Швидко чи повільно, вгору чи вниз. Але що буде, якщо він геть не згоден із вибором кетчера?
— Він хитає головою на знак незгоди, — відповів Ґлассик.
— Ага, зрозуміла.
— Він махає рукавичкою або хитає головою, — додав Сімз. — Або пильно дивиться в очі кетчеру.
Англійка, Джейн Феріш, продюсерка «Бі-Бі-Сі», що планувала зробити програму про соляні саркофаги, які під керівництвом Департаменту енергетики ми саме тестували, для зберігання радіоактивних відходів. Уже кілька років вона жадібно поглинала американську культуру, залишаючи по собі після інтерв’ю, як вона сказала, випалену землю — королі порно, задумані ченці, блюзмени у в’язницях. Вона щойно закінчила свій наступ на Каліфорнію і прямувала на турнір з покеру в Рено, а потім у пустелю, щоб узяти інтерв’ю у Клари Сакс.
97
Втрачений батальйон — назва кількох підрозділів 77-ї дивізії Збройних сил США, які 1918 року потрапили в оточення німців в Арґонському лісі.