— Скільки ж ти заплатив?
— Мені дуже соромно. Можна я не буду деталізувати?
— А чого соромно?
— Ну, я придбав цю річ не через славу і драму. Не через те, що Томсон вибив гоумер. Я придбав через Бранку, який зробив кидок. То все через поразку.
— Лиху долю, — уточнив Ґлассик, наштрикуючи виделкою картоплю на моїй тарілці.
— Це через загадку лихої долі, загадку поразки. Не знаю. Я надалі повторюю, що не знаю, і так воно і є. Але це єдина річ у моєму житті, якою я беззаперечно маю володіти.
— Сороміцька таємниця? — запитала Феріш.
— Так. Спочатку витратити шалені гроші на сувенірний бейсбольний м’яч. Потім придбати його саме через таку причину. Щоб вшанувати пам’ять невдачі. Щоб тримати в долоні ту мить, коли Бранка повернувся і побачив, як м’яч летить на трибуни — від нього до мене.
Усі, крім Сімза, засміялися.
Ґлассик сказав:
— Навіть його ім’я. Смутний Ральф Бранка. Наче постать з далекого епосу. Смутного, тяжконогого Ральфа вбили в отаких і отаких сутінках.
— Чорною стрілою, — додала жінка.
— Дуже добре. От тільки це аж ніяк не жарт. Як воно — жити, постійно пам’ятаючи одну жахливу мить?
— Ігрову мить, — уточнила вона.
— Нескінченно тягнучи тяжкі ноги по трав’яному аутфілду, ідучи до роздягальні.
Ми просто розлютили Сімза.
— Здається, друзі, ви не зрозуміли суті, — як же він промовив «друзі». — Яка поразка? Про яку невдачу ми торочимо? Чи не розійшлися вони зрештою всі щасливі по домівках? Я маю на увазі Бранку — Бранка взяв собі тринадцятку на автомобільний номер. Він хотів, щоб ми знали: то був саме він. Бранка і Томсон повсякчас з’являються на спортивних вечірках. Вони співають і жартують. Вони — найтриваліша вистава в шоу-бізнесі. Ви не зрозуміли самої суті, — перетворив наші голоси на голоси юних шмаркачів у шкільних жакетиках. — Бранка — герой. Тобто Бранкові дали все, щоб пережити цю гру, і ми всі знаємо чому.
Невеличка завіса впала на стіл.
— Бо він білий, — продовжив Сімз. — Бо вся справа в білому. Бо ти переживеш і витримаєш, ще й будеш процвітати, якщо вони дозволять. Але ти маєш бути білим ще до того, як тобі дозволять.
Ґлассик засовався на стільці.
Сімз розповів історію пітчера Донні Мура[98], із кидка якого вибили вирішальний гоум-ран у плей-офі і який, зрештою, підстрелив свою дружину. Донні Мур був чорношкірим, і гравець, який вибив гоум-ран, теж. А потім Донні сам укоротив собі віку пострілом у голову. Він вистрелив у дружину кілька разів, поранив її, а потім застрелився. Він сконав як собака у себе в пральні, сказав Сімз. Сімз розповідав цю історію англійці, але й для мене вона була цілковитою новиною, і можу сказати, що й Ґлассик заледве її пам’ятав. Я ніколи не чув про Донні Мура і гоум-ран, який він пропустив, і не чув про стрілянину. Сімз сказав, що стрілянина сталася за кілька років після гоум-рану, але була безпосередньо з ним пов’язана. Донні Муру не дозволили пережити його невдачу. Уболівальники обдарували його всім можливим горем, і на бейсбольних вечірках ніхто не жартував.
Сімз багато знав про стрілянину. Він детально описав, як підстрелили дружину.
Феріш заплющила очі, щоб краще все уявити.
— Ми тебе почули, — сказав Ґлассик. — Але не треба порівнювати дві події лише через колір.
— Хіба є щось інше?
— Гоумер Томсона досі як живий, бо це трапилося кілька десятиріч тому, коли подію не можна було переглядати, смакувати, пережовувати та звикати до неї ще до опівночі того самого дня. Що більше подряпин на кіноплівці або старій аудіокасеті, то в певному сенсі дія чіткіша. Бо тоді події не треба змагатися за нашу увагу з тисячею інших подібних подій. Бо воно збережене й унікальне. Донні Мур — ну, перепрошую, але ж як нам вирізнити Донні Мура з усіх тих бейсбольних матчів і стрілянини?
— Суть не в тому, що ми зауважуємо чи пам’ятаємо, а в тому, що сталося, — сказав Сімз, — з тими, хто брав участь. Ми говоримо про тих, хто живий і хто помер.
— Але не про причини, — сказав Ґлассик. — Бо якщо ми проаналізуємо причини відверто й докладно, а не поверхово й поквапно, то що лишиться?
— Неісторичне, — відповів я.
— Тоді ми зрозуміємо, що хлопчина, імовірно, мав з десяток причин розпочати стрілянину, і більшість з них ми ніколи не дізнаємося і не зрозуміємо.
Сімз знову назвав нас «друзями». Я кілька разів відповів йому тим самим, і ми замовили ще випивки, а потім ще. Із Джейн Феріш ми більше не розмовляли. Ми не зауважували її реакції та не заохочували її зацікавленість. Сімз звертався до нас «друзі» безліч разів, а потім назвав нас «друзяки». Уже ставало трохи смішно. Ми замовили каву і дивилися гру, а Феріш сиділа задумливим вузлом — перехрещені руки й ноги, тіло вигнуте до вікна, — захоплена нашими суперечностями.
98
Донні Рей Мур (1954–1989) — реліф-пітчер, який виступав за різні команди. Описуваний плей-оф відбувався 1986 року, коли він грав за «Лос-Анджелес Енджелс». Реліф-пітчер (англ.