Натовп, постійний гомін, дихання і гудіння, басовитий час від часу гуркіт споруди, відчуття родової спільності в переживанні гри, те, як чоловік подряпує зап’ясток чи проказує рядок прокльонів. І плескіт аплодисментів, який швидко ущухає і якого завжди мало. Вони чекають, доки їх віднесе звук скандованих співів і ритмічні оплески сталих форм і повторень. Це потуга, яку вони заощаджують до слушної нагоди. Це те, що змусить дещо статися, змінить перебіг гри й присилує їх зірватися на ноги, зринувши разом у вільному громі, який божевільно струсне стадіон.
— Джеку, я ж наче казав тобі лишатись у машині, доки не доїси.
Мейс м’яко зрізає, але влучає під м’яч, відправляючи його у звичний політ у низьке жовтневе небо. Звук контакту ясенової бити та м’яча сягає Коттера Мартіна на лівих трибунах, де він сидить, згорбившись і випнувши костисті плечі. Він спостерігає не за м’ячем, а за Віллі, дивлячись, як він оббігає першу базу, ніби знизуючи плечима, а потім згрібає рукавичку з трави й підтюпцем біжить до своєї позиції.
Увімкнення дугових ламп заскочило Коттера зненацька, спричинивши зсув у його почуваннях, у новизні його витівки, яку робиш одним легковажним спалахом, а тебе не ловлять. Сьогодні інший день, похмурий і погрозливий, пришвидшений дощем, і він спостерігає за тим, як Мейс стоїть у центрі поля, скидаючись на пташинку в усьому тому просторі, геть як дитя, і йому цікаво, як той дітвак може так потужно кидати, крутити й подавати, мов із пращі. Йому подобається дивитися на освітлене поле, хоч і треба стерегтися дощу, і хоч ще поки полудень, і повний ефект не такий, як під час вечірньої гри, коли поле і гравці видаються цілковито відокремленими від довколишніх сутінок. Він лише раз у житті був на вечірній грі, коли зі старшим братом зійшов із кручі й увійшов до чаші, підфарбованої світлом. Він думав, що від освітлювальних вишок палахкотить невідома енергія, якась інтенсивніша робота землі, і вона виокремлювала гравців, траву і крейдяні лінії від усього того, що він коли-небудь бачив чи уявляв. Вони мали сяйво первини.
Те, як ранер пригальмовує, завертаючи на першій базі.
Однак найпершими, ще задовго до увімкненого освітлення, Коттера здивували порожні місця. Крадучись крізь ряди, він постійно бачив незайняті місця, забагато, щоб пояснити їх тим, що люди пішли купити пива чи відлити, і він виявив місцинку між кількома хлопцями в костюмах, тож йому тільки й лишалося, що подякувати долі, адже тепер можна зручно вмоститися на вільне місце, не переймаючись тим, чому їх так багато.
Чоловік ліворуч питає:
— Гей, хочеш горішків?
Їх знову проминає продавець арахісу, чорний і цибатий вісімнадцятирічний маг у ловитві монет. Люди знають його з попередніх матчів і минулих інінґів, тож вони жвавішають і порпаються в кишенях, шукаючи дрібняки. Вони гукають, що хочуть горішки, — «гей, сюди, пакетик», — великим пальцем різко жбурляючи монети дугою, наче диски, і здається, що руки продавця втягують летючий метал. У нього магнітна шкіра, він, як у цирку, хапає десятицентовики на льоту, а потім кидає пакетики з горішками в людські груди. Гостросюжетне видовище, але Коттер відчуває невиразну небезпеку. Хлопець робить його видимим, ганьблячи його в крадійському лігві. Хіба не дивно, як їхній спільний колір стягує простір між ними? Ніхто не бачив Коттера, поки не з’явився продавець із чорними променями, які порскали від його рук. Один — популярний негр, облесник натовпу. Інший — в’юнкий хлопчак, який намагається бути непомітним.
Чоловік запитує:
— Що скажеш?
Коттер жестом заперечує.
— Ну ж бо, хоч пакетик? Облиш.
Коттер відхиляється, пересуваючи руку до живота, що значить: він уже наївся, чи від арахісу в нього кольки, або мати сказала йому не налягати на паскудну їжу, бо тоді буде не до вечері.
Чоловік запитує:
— Ти за яку команду?
— «Джаєнтс».
— Оце так рік, га?
— Та погода, не знаю, а наздоганяти кепсько.
Чоловік дивиться на небо. Йому десь сорок, гладко поголений, набрильянтинений, але, власне, тримається доволі недбало і невимушено, що в Коттера асоціюється із життям невеликих містечок у кіно.
— Лише на ран[29] менше. Відіграються. Отакий рік і щоб завершився через якусь там погодку? Хочеш газованки?
Чоловіки проходять у туалети й виходять з них, чоловіки застібують штани, коли відвертаються від жолобу, й інші наближаються до довгого резервуару, думаючи, де б і поруч із ким їм стати, і тут з’єдналися сморід і цвіль старого бейсбольного стадіону, невимовні мільйони припливів пива, лайна, цигарок, арахісової шкаралупи, дезінфектантів і сечі цілих поколінь, і вони звично думають, що допомагає людині спокійно плинути по життю, снують думки про щось непов’язане з подіями, припорошене гудіння свого буття, чоловіки плечима торують шлях до нужника, доки матч триває далі, надходять і йдуть, виймають прутні й замислено дзюрять.