Чоловік ліворуч від Коттера совається на сидінні й пошепки лукаво питає його через плече:
— А як там школа? Зробив собі вихідний? — І усмішка блукає по його обличчю.
Коттер відповідає «як і ви», і у відповідь лунає вибух сміху.
— Та я б із в’язниці втік, щоб побачити цей матч. Щоправда, вони влаштовують трансляції для ув’язнених. Ставлять радіо в міських тюремних блоках.
— Я прийшов сюди раніше, — каже Коттер. — Міг би сходити до школи вранці, а потім прогуляти. Але хотілося все побачити.
— Справжній уболівальник. Приємно чути.
— Побачити, як сходяться люди. Як гравці виходять через прохід.
— До речі, мене звуть Білл Вотерсон. І я радо пішов у самоволку з офісу, хоча насправді і не мав би. У мене свій маленький бізнес. Будівельна фірма.
Коттер намагається придумати, що ще сказати.
— Ми — люди, що будують оселі, у яких приємно жити.
Продавець арахісу, ідучи вгору проходом і прямуючи до наступного сектора, зауважує Коттера і обізнано йому всміхається. Хлопчак думає: от халепа. Цей базікало зараз зробить із нього жалюгідне посміховисько. Вони коротко ззирнулися, коли продавець піднімався сходами. Не збавляючи кроку, він сягає рукою в кошик за пакетиком горішків і безтурботно швиргає його Коттеру, який непомітно і шпарко ловить арахіс, що пасує невизначеній траєкторії подачі. І приязність цієї миті змушує Коттера зобразити якусь подобу «посмішки тижня» на своєму обличчі, пустивши по всьому стадіону хвилю доброзичливості.
— Ну, горішки ти врешті-решт маєш, — каже Білл Вотерсон.
Коттер розгортає зверху цупкий брунатний пакетик і пропонує Біллу. Вони сидять, лущачи арахіс і стираючи обгортку брунатної шкірки, прокатують його між великим і вказівним пальцями та з’їдають маслянисто-солону насінину, кидаючи лушпиння на землю і навіть не відволікаючись від матчу.
Білл каже:
— Коли наступного разу почуєш, як хтось каже, що він на сьомому небі, подумай про оце.
— Нам би ще декілька ранів.
Він ще раз підсовує пакетик Біллу.
— Вони ще зароблять очки. Усе буде. Не переймайся. Ми тебе, прогульнику, ощасливимо.
Лише подивіться, як Робінсон біля трав’яного краю аутфілда спостерігає за тим, як гравець виходить відбивати, й ліниво думає: «Ще один селюк Лео з німчури».
— Є один закон чоловічої поведінки, — каже Білл. — Він стверджує, що відколи ти почастував мене горішками, я зобов’язаний купити нам обом газованки з сиропом.
— Звучить справедливо.
— Добре. Тоді домовилися. — Він обертається і підносить руку. — Парочка спортсменів на заслуженому відпочинку.
Мопс Станкі[30] сидить у даґауті.
Мейс намагається викинути з голови рекламну пісеньку, його сумнувате обличчя злегка пухке, якась причеплива мелодія, нещодавно почута по радіо.
Хлопець з битою трохи замріяно спускається сходами, устромлюючи чорну биту Дарка[31] в стійку.
У середніх інінґах гра уповільнюється. Вони застигають в очікуванні, огорнуті невиразним неспокоєм, від якого ціпеніють плечові м’язи та який жене їх до кулера попити й поплювати.
На іншому боці поля в булпені[32] «Доджерз» стоїть, розігріваючись перед виходом, Бранка[33], велет із загостреними ельфійськими вухами та м’язистими руками, легенько кидаючи м’яча.
У безпорадного Мейса одне на думці: «Тисни-тягни, клац-клац! Міняти леза швидко — клас».[34]
А на трибунах до місць у ложі за даґаутом домашньої команди спускається сходами спецагент Рафферті. Це кремезний чолов’яга з рудою чуприною — копицею волосся, як люди полюбляють казати, — і він іде, втупивши погляд кудись уперед, наче не хоче, щоб його відволікали. Він іде жваво, але неквапливо, прямуючи до ложі, де сидить директор.
Біля ніг Ґлісона стоять два пінисті стаканчики, а з обох боків його стиснутого кулака випинається хот-дог, про який він уже забув. Він говорить водночас до шістьох, і вони сміються і запитують, власники сезонних абонементів на ложу, стародавні вболівальники зі своїми довгов’язими дружинами. Вони бачать, що він уже добряче нализався, і захоплюються ясністю його дотепів, відточеними образами і знущаннями. Вони самі хочуть, щоб їх образили, і Джекі аж зі шкіри пнеться, попри свій підпилий стан, щоб детально зімітувати п’яничку. Повіки в нього важчають, він гарчить, беручи на глузи драну швабру невеличкої перуки одного слухача, а іншої миті висміюючи латки на ліктях його твідового піджака. Жінкам страшенно подобається, і вони просять ще. Вони спостерігають за Ґлісоном, чекають на те, як Сінатра відреагує на Ґлісона, спостерігають за грою, слухають, як Джекі проговорює слова зі свого телешоу, спостерігають за тим, як гірчиця стікає з його великого пальця, і соромляться йому про це сказати.
30
Едвард «Едді-мопс» Станкі (1915–1999) — менеджер, а до того гравець на другій базі, який виступав за «Джаєнтс» у 1950–1951 роках.
31
Алвін Дарк (1922–2014) — шорт-стоп, а пізніше — менеджер. Виступав за «Джаєнтс» у 1950–1956 роках.
32
Булпен (англ.
34
Пісенька з реклами лез для гоління «Шик»