— Моя покійна дружина… вона б почастувала нас чаєм із пухкими булочками, які щойно приготувала, а все інше було б так само.
У кімнаті було напхом напхано предметів на будь-який смак. Фланелеві куртки на стінах, бейсболки з сувенірними ґудзиками, приколотими до козирка, сторінки газет у рамках. Браян зробив коло пошани, вивчаючи бити з автографами, що стояли на виготовлених на замовлення підставках, ігрові бити, чудово пофарбовані під текстуру деревини, деякі із сосновим дьогтем на руків’ї. Тут були й сидіння зі стадіонів із бирками, як рідкісні ботанічні види, — «Еббетс Філд», «Шайб Парк», «Ґріффітс Стедіум»[109]. Він ледь не доторкнувся до старої рукавички кетчера, встановленої на п’єдесталі, із жовтизною порізів і рваними ранами, закопченої від сонця і патріархальної, але все ж втримався. Він роздивлявся м’ячі з автографами в плексигласових кулях. Він схилився над вітриною, під якою зберігалися цигаркові картки, корінці квитків, підписані контракти відомих гравців, настільні бейсбольні ігри дев’ятнадцятого сторіччя, обгортки жуйок із рожевуватими стилізованими фотками чоловіків із Браянового юнацтва, імена яких поезією плинули крізь десятиріччя.
— Ви б намазали булочки полуничним варенням, і все, забудьте, усе життя від часів Ренесансу блякне, коли порівняти.
Проте нічого з цього не дивувало. Цікаве, навіть дещо зворушливе, але не велике чи незабутнє. Дотик до дива, неземна й виняткова фантазія — це величезна конструкція біля дальньої стіни, копія старого табло з «Поло Ґраундз» і фасад будівлі клубу. Десь шість із половиною метрів завдовжки та шість заввишки, від підлоги до стелі, ще й із логотипом і слоганом «Честерфілда», годинником «Лонжин», майже справжніми вікнами клубної роздягальні, схожими на справжні, і ще парапет, і, зрештою, рахунок, де цифри рахунку вставлялися вручну в спеціально зроблені пази, хід славетного плей-офу 1951-го, інінґ за інінґом.
— Ви б їли їх гарячими. Щодо цього вона, Елеонор, мала суворе правило «Не зволікати», бо якщо захолоне, змарнуєш усю насолоду.
Браян зупинився біля табло і поглянув на Марвіна, очікуючи на дозвіл доторкнутися.
— Я найняв кресляра, теслю, електрика і художника-оформлювача, не звичайного маляра, дуже темпераментного. Показав їм світлини, вони заміряли та накреслили, щоб розрахувати пропорції та підібрати кольори. Знаки удару і «С» («схибив») підсвічуються. Звідки ви?
— Із Фініксу.
— Ніколи там не був.
Тут унизу, де освітлення яскравіше, він побачив, що замість волосся в Марвіна Ланді був обрізок скрученої попелясто-брунатної синтетики, гладко зачесаний наперед, і Браян одразу згадав про Лас-Веґас, перстні на мізинцях і рак простати.
Він сказав Марвіну:
— Я виріс на Середньому Заході. Моя команда — «Клівленд Індіенз»[110]. Учора я літав у справах і натрапив на статтю в журналі авіалінії про вас і вашу колекцію, тож відчув непереборне бажання познайомитися і побачити ці речі.
Він перебирав пальцями шовковий лацкан домашньої куртки Бейба Рута[111].
— Моя донька вмовила мене дати інтерв’ю, — сказав Марвін. — Вона вважає, що я перетворююсь на цього… як його?
— На відлюдника.
— На старого відлюдника з половиною шлунка. Тож зараз моє фото у двадцяти тисячах примірниках у кишеньках сидінь. Це її ідея — вийти у світ і поспілкуватися з людьми. Мене вкладають разом із пакетами для блювотиння.
Браян сказав:
— Я побував на автовиставці, і зі мною щось сталося.
— Що саме?
— Машини з тисяча дев’ятсот п’ятдесятих. Не знаю.
— Вам себе шкода. Вам здається, що чогось бракує, і ви не розумієте, чого саме. У житті ви самотні. У вас є робота і сім’я, ви потурбувалися про заповіт уже, у вашому віці, бо головне померти підготовленим, померти законно, підписавши всі папери. Померти ліквідно, щоб можна було переконвертувати в гроші. Раніше ви мали виміри всесвіту, що доступний спостеріганню. А зараз ви — втрачена піщинка. Дивитеся на старі машини та згадуєте мету, призначення.
— Безглуздя, хіба ні? Але, ймовірно, нешкідливе.
— Немає нічого нешкідливого, — сказав Марвін. — Ви стурбовані й налякані. Ви бачите, що холодна війна скидає оберти. Тому вам важко дихати.
Браян пройшов через турнікет зі старого стадіону. Турнікет ніжно заскрипів.
Він перепитав:
110
«Клівленд Індіенз» (англ.
111
Джордж Герман «Бейб» Рут-мол. (1895–1948) — легендарний американський бейсболіст, аутфілдер і пітчер. Виступав за «Бостон Ред Сокз» (1914–1919), «Нью-Йорк Янкіз» (1920–1934) і «Бостон Брейвз» (1935).