Коли Рафферті доходить до місця біля проходу, де сидить містер Гувер, він не стає над директором і не нахиляється, щоб до нього звернутися. Він показово присідає у проході. Руку він недбало приставляє до рота, тож ніхто не може розібрати його слова. Якусь мить Гувер слухає. Щось каже своїм товаришам. Потім він і Рафферті піднімаються сходами та знаходять закамарок посеред довгого пандуса, де спецагент докладно переказує своє повідомлення.
Скидається на те, що Радянський Союз провів ядерне випробування в таємному місці десь у межах своїх кордонів. Вони підірвали бомбу, якщо казати простою невибагливою мовою. І наші пристрої виявили та чітко вказали, що це бомба, зброя, інструмент конфлікту, вона виробляє тепло, вибухову хвилю й удар. То не якесь мирне використання атомної енергії задля опалення помешкань. Це червона бомба, яка вивергає величезну білу хмару, наче якийсь давньо-євразійський бог грому.
Едґар фіксує собі в голові сьогоднішню дату. 3 жовтня 1951 року. Він реєструє дату. Він її штемпелює.
Для нього це не стало цілковитою несподіванкою. Це вже їхній другий атомний вибух. Але новина важка, вона його вдавлює, змушує думати про шпигунів, які передають таємниці, розвіддані про можливе відправлення боєголовок комуністичним силам у Корею. Він відчуває, як вони ще більше напосідають, наздоганяють і випереджають. Це його вдавлює, фізично змінює, доки він там стоїть, напинаючи шкіру на обличчі щільніше, склепуючи погляд.
Рафферті стоїть на тій частині пандуса, яка розташовується нижче містера Гувера.
Так, Едґар фіксує дату. Він думає про Перл-Гарбор, трохи менше, ніж 10 років тому[35], того дня він так само був у Нью-Йорку, і новина, здавалося, мерехтіла в повітрі, усе наче у фотоспаласі, і навіть прості предмети — гарячі й заряджені.
Натовп над ними вибухає криком, і роздроблений голос котиться крізь западини в нижній частині стадіону.
Тепер оце, думає він. Сонячний жар, що поглинає міста.
Власне кажучи, Ґлісон не мав тут бути. Саме зараз триває репетиція у студії біля центру міста, отам він мав би бути, готуючи сценку з «Молодят»[36], яку вперше покажуть рівно за два дні. Тема сценки до душі Джекі: він там у ролі водія автобусу Ральфа Крамдена, який живе з дружиною Алісою у вбогому помешканні в Брукліні. Ґлісон не бачить нічого дивного в тому, щоб пропустити репетицію і натомість порозважати вболівальників на трибунах. Але Сінатрі ніяково через усіх цих людей, які плескають, нависаючи в них над головами. Він звик до традиційної відстані. Він воліє зустрічатися з людьми за завчасно обумовлених обставин. Сьогодні з Френком немає його піренейчиків із таємної служби. І навіть із Джекі на одному фланзі і Тутсом на іншому — пара свинок, що утворюють природний бар’єр, — люди й далі тиснуть, і в очах у них — відчутна місія. Він бачить, як вони одне за одним вирішують, що мають із ним поговорити. Поблизу плинуть закляклі посмішки. І те, як їм обов’язково треба глянути, коли щось відбувається. Хтось гарно зіграв — дивляться на реакцію Френка. Продавець пива перечепився на сходах — дивляться, чи Френк помітив.
Він нахиляється і каже:
— Джеку, ти, звісно, в ударі, але, може, накинеш рушника собі на обличчя, щоб ці люди далі собі дивилися матч?
А люди хочуть, щоб Ґлісон відтворював знайомі діалоги з шоу. Вони вигукують репліки й хочуть, щоб він їх повторював.
Потім Френк каже:
— До речі, а де Гувер, чорт забирай? Нам треба, щоб він тримав цих жінок подалі від наших прекрасних тіл.
Кетчер, який щойно сидів навпочіпки, випростовується, і у зморшках на розчервонілому карку в нього заліг бруд. Він піднімає свою маску, щоб сплюнути. Він у щитках, здоровенний, а губи в нього пошерхлі, зашкарублі та облущені, бо постійно на сонці. Плюнути на людях — найвільніший з його вчинків. Слина збивається в купку і, коливаючись, влучає у ґрунт, стаючи піщано-брунатною.
35
Японці напали на американську військово-морську і повітряну базу в Перл-Гарборі (острів Оаху, Гаванські острови) 7 грудня 1941 року.
36
«Молодята» (англ.